Як розподілити все на всіх?

Депутати ділять комітети...

Верховна Рада VII скликання не встигла вступити у власні повноваження, обрати вище керівництво – спікера і віце-спікерів, та дати згоду на перепризначення Миколи Азарова прем’єр-міністром, як вже заходилася працювати за старим-добрим принципом «дивіться не перенапружтеся». Важко підібрати інший коментар до рішення депутатів, які, вийшовши на роботу 18 грудня, пропрацювали одну годину, призначили наступне, останнє в поточному році, засідання на 25 число цього ж місяця і розійшлися.

Працюватимуть парламентарії «у фракціях і в комітетах». Це особливо радує і одночасно дуже дивує, адже на момент ухвалення рішення про перенесення засідання на 25 грудня іще не був сформований жоден комітет, не затверджений їхній точний перелік, не призначене їхнє керівництво тощо. Себто комітетів наразі ще немає, але народні обранці таки примудряться у них «попрацювати». Що ж, повторимося, «дивіться не перепрацюйте»!

Насправді ж затримки у початку системної роботі Верховної Ради можна пояснити доволі просто. Наразі продовжуються негласні торги за місця у комітетах, керівні посади й інші функціональні ролі нового парламентського керівництва. Тож поки ці торги не будуть завершені, справжня робота і не розпочнеться. А торгуватися є за що. Один політтехнолог і рекламник нещодавно розповідав автору цих рядків, що часто буває достатньо бути членом комітету й ініціатором певного скандального законопроекту, аби мати можливість вимагати «вдячність» за відмову цей саме законопроект вносити на розгляд. І суми тут вимірюються щонайменше десятками тисяч доларів, а часто сягають і набагато більших обсягів. Це вже не говорячи про «рибні» комітети на кшталт бюджетного, податково-митного і таке інше.

Саме розподілом комітетів і впливів на майбутні прибутки від законотворчої діяльності зараз і зайняті новообрані парламентарії. Головне завдання – поєднати несумісне: спробувати задовольнити всіх, нікого не образивши, і, з іншого боку, забрати найбільші шматки саме собі. Це особливо складно, враховуючи, що навіть кожне із «надзавдань» окремо виглядає нереально. Адже, як відомо, всіх багато, а всього мало. Тому всього на всіх не вистачить.

Проте мета розподілити все на всіх стоїть. А як було записано у Статуті Червоної Армії: «Якщо завдання поставлене, його можна виконати». Тож зараз депутати титанічно намагаються вирішити, яким чином все ж таки розподілити все на всіх. Один із таких способів – збільшити кількість парламентських посад шляхом збільшення кількості комітетів. Наприклад, у поточному скликанні, за інформацією джерел комітетів буде 28. Це на два більше, ніж у попередньому.

Тут ми підходимо до іншого, більш важливого питання: яким чином формується перелік парламентських комітетів, які функції вони виконують і які мають виконувати? Від чого залежить збільшення чи зменшення їхньої кількості? Та що призвело до того, що відтепер комітетів Верховної Ради має стати на дві одиниці більше?

Так от, у теорії парламентські комітети мають організовувати законодавчу складову співпраці із органами виконавчої влади, контролювати роботу профільних міністерств і, звісно ж, розробляти законодавство за напрямками своєї відповідальності. Це в теорії. За такою логікою, парламентські комітети повинні формуватися відповідно до ключових напрямків управління країною і законодавчого регулювання її життєдіяльності.

На практиці ж, ми вище вже згадали, що комітети слугують механізмом забезпечення впливу і накопичення грошей окремими політичними діячами. Тому їхнє формування відбувається саме за такою логікою і за ключовим принципом «віддати своїм якнайбільше». Саме через це діяльність і функціональне навантаження багатьох комітетів дуже сильно перетинається.

Наприклад, у нас функціонують одночасно Комітет з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності, Комітет з питань правової політики і Комітет з питань правосуддя (принаймні, так було у Верховній Раді минулого скликання). Схожі? Так. Навіщо? Якщо не вдаватися в казуїстику, то відповідь проста: «гідних» юристів у країні багато, а посад мало. От вам і три комітети. Утім, така ситуація характерна не лише для правової політики. Схожі тенденції виявляють й інші підрозділи. І не тільки в парламенті. Формування урядових комітетів і комісій часто-густо відбувається рівно за тим самим принципом: аби всього вистачило на всіх.

Особливого ж відчуття абсурдності ситуації додає те, що найвищі державні мужі постійно розповідають нам про кризу в економіці, нестачу бюджетних коштів і необхідність затягнути паски задля стабілізації ситуації. У бюджеті не вистачає коштів навіть на своєчасну видачу зарплат бюджетникам, що визнали нещодавно у профільному комітеті Верховної Ради попереднього скликання. Автору цих рядків напевно відомо, що, приміром, метробудівцям зарплату затримують на кілька місяців. А от на розширення штатів держапарату, в тому числі у вигляді комітетів парламенту, виявляється гроші є.