Кадрова сесія

Поділили крісла і розійшлися

Новообраний парламент пішов на канікули, закривши свою першу сесію. При цьому в поточному році народні депутати встигли відпрацювати аж(!) два дні. «Гарно влаштувалися», - скаже кожен пересічний українець, якого уряд вигнав працювати вже другого січня, а відпустки і «канікули» йому не світять, як мінімум, до літа або ж до травневих свят (якщо уряд знову не накаже ударно попрацювати на благо Вітчизни, наповнення бюджету і всеохоплююче покращення.

Проте, окрім суто побутової образи на не дуже обтяжливий графік народних обранців, результати першої сесії викликають ще декілька запитань. Перше й найголовніше з них: які ж саме рішення протягом своїх перших засідань ухвалила новообрана Верховна Рада? І тут виявиться, що парламент на своїй першій сесії займався винятково кадровими питаннями. Навіть Державний бюджет був ухвалений попередньою парламентською каденцією. Після ж вступу у повноваження VII скликання ратифікувало кілька міжнародних угод, а решту часу займалося розподілом посад.

Так, парламентарі встигли поновити уряд Миколи Азарова, звільнити з посади Голови НБУ Сергія Арбузова та призначити нового керівника Нацбанку Ігоря Соркіна. Ну, і головне – Верховна Рада призначила власні керівні органи: спікера, його заступників, а також розподілила парламентські комітети. От тільки якість цих кадрових призначень викликає багато запитань і нарікань, попри те, що нардепи присвятили розподілу портфелів і крісел цілу сесію.

Слід зауважити, що нинішній розподіл комітетів Верховної Ради є по-своєму унікальним. По-перше, цього разу керівних посад значно більше, ніж було раніше. Не мати якоїсь парламентської посади і бути звичайним рядовим депутатом, який просто працює в обраному комітеті вважається мало не ознакою поганого тону. Тому розподіл комітетів і будувався таким чином, аби посад вистачило на всіх. Через це у голів окремих, найбільш «рибних» і престижних комітетів число заступників доходить до десяти. Ті ж, кого доля обділила, можуть керувати підкомітетами або чимось подібним. Тож без посад і регалій не залишився майже ніхто. Постає тільки сакраментальне питання: а навіщо більшість цих структур потрібна? Який у них функціонал? Яке навантаження? Які завдання вони виконують? Проте відповідь на ці питання ми вже дали: потрібні вони переважно для прилаштування народних обранців, кожен з яких хоче мати кабінет, приймальню із секретарками та розводити бурхливу діяльність на ввіреній посаді.

По-друге ж, нинішній парламент, мабуть, перший в історії України, коли опозиції фактично не дісталися контролюючі комітети, зокрема бюджетний та з питань роботи правоохоронних органів. Це кричущий випадок, адже опозиція таким чином виявляється повністю позбавленою можливостей контролювати діяльність влади та впливати на неї. Проте винною в цьому є рівною мірою не лише влада, а й сама опозиція, представники якої з легким серцем погодилися отримати ряд «рибних» грошових комітетів, які дадуть змогу допомагати власному бізнесу замість того, аби виборювати для себе контролюючі функції і повноваження.