Домовитися про «Правосуддя»

Чому опозиція сперечається із європейськими порадами?

Якщо на два українця, за приказкою, три гетьмана, то на один законопроект в українському парламенті щонайменше два бажаючих внести його на власних умовах і на цьому попіаритися. І добре, якби питання стосувалося винятково лише внутрішньої депутатської політичної боротьби. На щастя, в Україні парламент поки ще залишається «місцем для дискусій».

В нашому випадку йдеться про значно серйозніші речі, які стосуються не лише депутатів, а й кожного українця. Це, як СНІД з відомої реклами фонду Пінчука – стосується кожного, проте кожен хотів би із цим ніколи не стикатися. Мова про правосуддя, яке є однією з найбільш болючих точок українського суспільства. Адже навіть малі діти знають, що варто ніколи не потрапляти у три місця – до лікарні, міліції і до вітчизняного суду.

Вирішенням проблеми мала б стати судова реформа і внесення змін до розділу Конституції України «Правосуддя». Розроблений Конституційною асамблеєю законопроект був схвалений Венеціанською комісією, що вже очевидно свідчить про його якість. коли Рада Європи, включаючи Венеціанську комісію, вважає, що законопроект важливий, прогресивний, відповідає європейським стандартам, що він покращує стандарти і функціонування демократичних інститутів в країні - це її зобов'язання - заявити, що він схвалює прийняття цього закону», – заявив директор Директорату з прав людини, Генерального Директорату прав людини та верховенства права Ради Європи Крістос Джакомопулос. Подібної думки дотримується у посол США Джеффрі Пайєтт, знову ж таки із посиланнями на Венеціанську комісію.

Проте є одне «але», яке заважає парламенту ухвалити проект необхідною конституційною більшістю. І це але суто політичне. Законопроект, який може сприяти змінам із складними проблемами українського судочинства, внесений до парламенту Януковичем. З його боку це, звісно, намагання присвоїти особисто заслугу о розробці і прийнятті змін до Конституції. Не дарма у ЗМІ проект, як правило, носить штамп «президентський». До того ж, зазначені зміни є однією з умов євроінтеграції, на чому теж можна грати у публічній площині.

Зрозуміло, такого подарунку опозиція зробити Януковичу не могла. Тому її лідери заявили про бажання внести свій, альтернативний проект. А без голосів опозиції прийняти зміни до Конституції неможливо, адже вони, які відомо ухвалюються більшістю не у 226, а у 300 голосів депутатів.

Саме тут варто знову процитувати винесену на початку приказку: де два українці, там три гетьмана. Адже в принципі влада могла б в цілому піти на компроміс і внести до власного варіанту законопроекту поправки опозиції. Більше того, це навіть давало б Януковичу іміджевий позитив у вигляді риторики про об’єднання парламенту навколо євроінтеграції.

Однак все сталося за принципом: дві пташки жили дружно і щасливо, поки кожна з них не вирішила піти на принцип. Опозиція не стала вносити поправок, а розробила власний законопроект, який мали узгодити всі три фракції. Але «УДАР» відмовився це робити, а його лідер Віталій Кличко взагалі розпочав передвиборче турне Україною, про що офіційно повідомила його прес-служба.

Врахуємо, що зміни до розділу «Правосуддя» Конституції прямо пов’язані зі звільненням або тимчасовим закордонним лікуванням Юлії Тимошенко, адже влада прагне, щоб це зробив суд. Янукович ніколи не візьме на себе особисто такі іміджеві втрати, аби не давати підстав вважати, що погоджується із політичною складовою справи. Наразі, як відомо, це неможливо зробити законодавчо.

У небажанні опозиції ухвалювати зміни до Конституції, запропоновані Януковичем, попри їх схвалення Венеціанською комісією, відтак, можна знайти декілька суто політичних складових. З одного боку, це може бути небажання віддавати в руки президента євро інтеграційний козир. З іншого – внутрішнє політичне протистояння у лавах опозиції, пов’язане із дедалі очевиднішою конкуренцією за роль «єдиного кандидата», у якій Кличко може виявитися заручником необхідності віддати це право або Тимошенко, якщо вона опиниться на волі, або Яценюку, якщо вона буде лікуватися у Німеччині, а останній стане її правонаступником у якості лідера Об’єднаної опозиції.

Утім, так чи інакше, цей законопроект у тому чи іншому вигляді потрібен і для підписання Асоціації у Вільнюсі, що є прямою вимогою ЄС, і для змін у вітчизняному правовому полі хоча б на законодавчому рівні. Заяви ж лідерів опозиції про тиск на них з боку Венеціанської комісії в цьому контексті виглядають дещо нещиро. Адже коли європейські лідери заявляють про політично мотивоване правосуддя в Україні, їм ледь не аплодують. Коли ж європейці у особі вже згаданого Крістоса Джакомопулоса, що підтримується послом США, вмикається задня швидкість і висуваються скарги на втручання у внутрішні справи України.

До саміту у Вільнюсі залишилися лічені тижні. Тому слід вирішувати останні питання із законодавчими запобіжниками вибіркового правосуддя сьогодні. Інакше у 2014 році – на передодні президентських виборів цього точно не станеться. Тож українському політикуму потрібно домовитися із цього питання. Інакше ми не отримаємо ані Угоди про Асоціацію, ані якісних правових змін.