Примус до миру від Трампа

Хто би там що не казав і як не фантазував, але процес відносин США і України зайшов у глухий кут та перейшов у стадію «примусу до миру».

Дуже схоже, що саме так у нинішній ситуації президент Трамп бачить вирішення проблеми завершення війни України і Росії.

«Примус до миру» - така воля США. Це наслідок того, що протягом півтора років Трамп чекав на рішення президента України Зеленського та ЄС, а рішення немає.

Тому не дивина, коли Зеленський називає президента США Трампа «слабаком». І хоча прямо так не пролунало, але про «очевидну слабкість» було сказано більш, ніж чітко.

І тут постає питання: яка це має бути мирна угода? Щось змінилось? Та нічого. Даремно вважати, що більше року тому не були сформульовані ключові принципи завершення війни. Формат і умови потенційної угоди зрозумілі і окреслені.

Більше того у діях США проглядається абсолютна впевненість і мимоволі складається враження, що «мирна угода» вже підписана і Зеленському наказують лише поставити і свій «підпис здесь».

І надія Зеленського, що вибори у конгрес США суттєво змінять ситуацію із грішми та військовою допомогою – може виявитися марною. Повторити трюк 2019 року і пересидіти за півтора роки Трампа іще раз – така тактика може не спрацювати.

Про що йде мова зараз на переговорах? Про все те саме, що і раніше. І даремно вважати, що причина виключно у частині Донецької і Луганської областей. Сліпа віра у всі ці фантазії «ройтерс», «блумберг» та інших про те, що переговори гальмуються бажанням України не віддавати 11% територій Донбасу – це буде відверто неправдою і обманом самих себе в першу чергу.

Список завершення війни примітивний і простий: нейтралітет як військовий, так і економічний, глобальне скорочення армії та озброєння, контроль за ГТС України і Запорізькою АЕС, контроль портів Чорного моря, вирішення питання російської мови, УПЦ, місце України між економіками ЄС і Росії, контроль за фінансовою допомогою, яку може отримати Україна на поствоєнну відбудову.

Є питання «взаємного прощення» учасників військових дій під час війни, але стосуватись воно буде не всіх. Складне і суперечливе питання, але воно буде ухвалене.

Є питання взаємних компенсацій чи репарацій, можна називати по різному. Так-так, саме взаємних. Україна дійсно може отримати частину заморожених коштів Росії, але і сама отримає навантаження у вигляді відшкодувань. Тяжке питання, але можна буде не дивуватись, якщо воно отримає визнання з боку США.

Зараз також мова йде про кадрові питання та відповідальність. Корупцію Україна іще не поборола, а тому винні у «розкраданні» допомоги, коштів бюджету будуть визначені.

І принципово ці питання зрозумілі і майже вирішенні. Залишилось лише знайти обгортку, у яку будуть загорнуті подібні домовленості. Гроші все таки платять за обгортку, а вже яка на смак цукерка чи вона корисна або шкідлива – це все буде залежати від «реклами».

І тому методи США щодо «примусу» також не дивина. Зрештою, якщо для когось було великим відкриттям чи здивуванням, що Україна залежна від військових технологій і рішень США, то це проблеми їхнього світогляду. Декілька останніх днів чітко видно і зрозуміло, що без супутників і техніки США абсолютно немає інформації про військові дії Росії, злети літаків, ракетні чи дронові пуски, а відсутність інтернету від «старлінку» гальмує процес активних воєнних дій.

Сучасна армія України вже не може спиратися ні на «танки-гармати», ні на «ракети-дрони». Вона спирається на чужу, американську «інформаційно-технологічну» складову. Тому не дивно, що «примус» почався саме із цього.