Україна продовжує реформувати державні інституції навіть під час повномасштабної війни. Одним із ключових напрямів залишається боротьба з корупцією та посилення вимог до прозорості й доброчесності.
Україна продовжує реформувати державні інституції навіть під час повномасштабної війни. Одним із ключових напрямів залишається боротьба з корупцією та посилення вимог до прозорості й доброчесності.
Але наскільки ці правила працюють на практиці?
Відповідь на це питання іноді можна побачити не лише у звітах антикорупційних органів, а й у конкретних журналістських розслідуваннях.
В останніх матеріалах StopCor увагу привернула історія колишньої проректорки Київського національного університету культури і мистецтв Інни Костирі. Журналісти поставили питання одразу до кількох аспектів її професійної діяльності — від академічної доброчесності та виконання посадових обов'язків до майнових питань.
І ця історія цікава не лише через гучні деталі розслідування. Вона ставить ширше питання: чи мають українські інституції достатньо прозорі механізми, щоб перевіряти подібні претензії незалежно від посади людини?
За результатами за листопад 2025 року. Баланс довіри-недовіри до НАБУ становив –3,5 процентного пункту, до САП — –9,9, до НАЗК — –18,4. у листопаді 2025 року баланс довіри-недовіри до НАБУ становив –3,5 процентного пункту, до САП — –9,9, до НАЗК — –18,4.
Питання довіри до інституцій особливо важливе в контексті європейської інтеграції. Але воно починається не лише з великих реформ. Воно починається з того, як конкретна система реагує на конкретні запитання.
17 вересня УНІАН опублікував , у якому журналісти аналізують академічну кар'єру Костирі, її роботу в університеті, майно та спосіб життя.
Що саме встановили журналісти і які питання ця історія ставить перед українськими інституціями?
Що відомо про історію з дисертацією
Одним із центральних епізодів розслідування є докторська дисертація Інни Костирі.
Важливо, що питання щодо цієї роботи виникли не вперше. За даними StopCor, ще у 2017 році журналістка Тетяна Пархоменко проаналізувала докторську дисертацію Костирі. За наведеними журналістами даними, із 360 сторінок основної частини роботи 190 містили запозичення без належних посилань, а майже 90 сторінок, за твердженням авторки аналізу, фактично збігалися з іншими джерелами. Журналісти також повідомляють, що запозичений текст містився приблизно в третині кандидатської дисертації Костирі. Обидві роботи, за даними StopCor, виконувалися під керівництвом одного наукового керівника.
Це серйозні твердження, але тут важливо чітко розділяти журналістський аналіз і юридично встановлені факти. Сам факт публікації таких висновків не означає автоматично встановленої вини.
Докторський ступінь Костирі був затверджений Атестаційною колегією Міністерства освіти і науки у 2016 році. У відповіді на журналістський запит, яку наводить StopCor, МОН повідомило, що перевірка тверджень щодо текстових запозичень не проводилася, а рішення про присудження наукового ступеня залишається чинним. За даними видання, у міністерстві також зазначили, що звернень щодо цих запозичень до МОН не надходило.
І саме тут виникає питання, яке виходить далеко за межі однієї дисертації.
Якщо щодо наукової роботи виникають публічні претензії, хто і за якою процедурою має їх перевіряти?
Бо академічна доброчесність — це не лише правило для студента. Якщо система вимагає від студентів і молодих науковців дотримуватися правил цитування, вона має мати зрозумілий механізм реагування і тоді, коли подібні питання виникають щодо людей із науковими ступенями та керівними посадами.
Питання не лише до дисертації
У розслідуванні є й інший блок, який стосується професійної діяльності Костирі.
StopCor звертає увагу, зокрема, на її попередню керівну посаду в Національному палаці мистецтв «Україна» у 2014 році. За даними видання, того ж року її звільнили, після чого вона оскаржувала це рішення в судах. У матеріалі також згадується її участь у парламентських виборах 2019 року та концерт у Фастові, який журналісти називають агітаційним заходом.
Ці епізоди самі по собі не доводять порушень. Але вони показують, що нинішнє розслідування стосується не одного документа, а ширшої професійної та публічної історії.
Окремий блок — робота в КНУКіМ під час повномасштабної війни.
За даними журналістів, від початку повномасштабного вторгнення Костиря сумарно перебувала за межами України 3 роки і 9 місяців, залишаючись у трудових відносинах з університетом.
Сам факт перебування за кордоном не є порушенням. Дистанційна робота також може бути законною.
Тому тут важливі не припущення, а документи.
Які саме посадові функції виконувалися дистанційно?
Як обліковувався робочий час?
Яким було навантаження?
Які виплати здійснювалися і на яких підставах?
Представник КНУКіМ повідомив журналістам, що трудові відносини з Костирею завершилися 19 серпня 2026 року після закінчення строку відповідного наказу. Він також зазначив, що вона могла здійснювати консультування онлайн.
StopCor направив до університету запит щодо виконання посадових і педагогічних обов'язків, фактичного місця роботи, навантаження, виплат та відпусток за 2023–2026 роки. Університет повідомив, що потребує додаткового часу для збору та обробки інформації.
Отже, частина питань у цій історії поки залишається відкритою. І саме документи університету мають показати, як фактично організовувалася робота та які рішення приймалися.
Майно і спосіб життя
Ще один пласт розслідування — майновий.
За даними StopCor, у Костирі зареєстрована квартира на Печерську площею 122 квадратні метри, чотири земельні ділянки в Кіровоградській області загальною площею понад 8 гектарів та BMW 520D 2024 року. Журналісти також аналізують майно її чоловіка.
Окрему увагу привернули публічні фотографії, на яких журналісти намагалися ідентифікувати дорогі брендові речі. Зокрема, StopCor оцінює каблучку Graff приблизно у 700 тисяч євро, годинник Rolex — приблизно у 300 тисяч євро, а також згадує Bentley, катер та прикраси Cartier. Водночас ці суми є журналістськими оцінками за фотографіями, а не документально встановленою вартістю чи доказом права власності.
Тому я б не зводила цю історію до питання «скільки коштує каблучка».
Набагато важливіше інше: чи є прозорим походження активів, чи відповідають вони задекларованим доходам і чи існує механізм їхньої належної перевірки, якщо для цього є законні підстави?
Чого поки не вистачає в цій історії
Мабуть, найважливіше питання сьогодні — не те, що саме написали журналісти, а те, що буде після публікації розслідування.
Журналістське розслідування не є вироком. Воно привертає увагу до фактів і ставить питання, на які мають відповісти компетентні органи.
У випадку з дисертацією це питання до механізмів академічної доброчесності.
У випадку з роботою в університеті — до документів, обліку роботи та виконання посадових обов'язків.
У випадку з майном — до декларацій, доходів та процедур фінансового контролю, якщо для цього є відповідні правові підстави.
Саме тут і проходить межа між журналістським розслідуванням та інституційною відповідальністю.
Система має не просто реагувати на скандал. Вона має дати перевірювану відповідь на кожне з поставлених питань.
Рубрика "Блоги читачів" є майданчиком вільної журналістики та не модерується редакцією. Користувачі самостійно завантажують свої матеріали на сайт. Редакція не поділяє позицію блогерів та не відповідає за достовірність викладених ними фактів.