Хто контролює контролерів?

Якщо НАБУ є флагманом антикорупційної реформи, то процедури навколо органів громадського контролю також повинні відповідати найвищим стандартам відкритості та довіри

Хто контролює контролерів?

Найбільше занепокоєння викликають навіть не цифри голосування.

Проблема значно глибша.

Формально вибори до Ради громадського контролю НАБУ мають забезпечувати представництво різних частин громадянського суспільства — правників, антикорупційних експертів, представників бізнесу, журналістів-розслідувачів, громадських активістів та фахівців із державного управління.

Саме різноманітність поглядів і професійного досвіду має гарантувати незалежний громадський контроль.

Проте результати виборів демонструють іншу тенденцію.

Ми бачимо не конкуренцію окремих кандидатів і професійних підходів, а добре організовану коаліцію, яка розподілила своїх представників між різними громадськими організаціями та просувала єдиний список із 15 кандидатів.

Фактично для пересічного виборця створювалася ілюзія широкого представництва різних організацій, хоча голосування відбувалося за єдиний політичний пакет.

Окрему увагу привертає той факт, що коаліція кандидатів отримала публічну підтримку з боку осіб, чиї імена в різний час згадувалися у справах, розслідуваннях або процесуальних діях НАБУ. У таких умовах неминуче виникає питання суспільної довіри: чи не створює подібна підтримка враження зацікавленості окремих груп у формуванні складу органу, який покликаний здійснювати незалежний громадський контроль за діяльністю Бюро?

Паралельно інформаційна кампанія значною мірою будувалася на протиставленні «своїх» і «чужих».

Одних кандидатів позиціонували як єдиних справжніх борців із корупцією, а всіх інших — як сумнівних, некомпетентних або навіть небезпечних для НАБУ.

Подібний підхід може бути ефективним з точки зору виборчих технологій, але він суперечить самій логіці громадського контролю.

Рада громадського контролю не повинна бути політичним штабом, клубом однодумців або інструментом впливу окремої групи активістів.

Її головне завдання — забезпечувати професійний діалог між суспільством і НАБУ.

Саме тому в її складі особливо важливими є досвідчені юристи, фахівці з державного управління, експерти з кримінального права, антикорупційної політики та інституційного розвитку.

Їхня роль полягає не лише в критиці Бюро, а й у захисті незалежності НАБУ перед політичним тиском, поясненні його роботи суспільству та відстоюванні суспільних інтересів усередині самої інституції.

І тут виникає принципове питання.

Якщо орган громадського контролю формується через жорстко централізовану кампанію з готовими списками кандидатів, чи не ризикує він втратити головну цінність — незалежність?

НАБУ протягом багатьох років позиціонувалося як взірець верховенства права та інституційної незалежності.

Саме тому будь-які сумніви щодо прозорості процедур навколо Ради громадського контролю повинні бути ретельно перевірені.

Мова не про перегляд результатів виборів.

Мова про довіру до інституції.

Тому було б доцільно провести незалежний аудит голосування та надати відповіді на всі питання щодо пакетного голосування, технічних аномалій і координації виборчої кампанії.

Україна сьогодні отримує безпрецедентну підтримку з боку західних партнерів саме тому, що декларує прихильність принципам прозорості та верховенства права.І тому планую звернутись до впливових сенаторів друзів нашої країни і звернути їх увагу на це дуже сумнівне голосування і долучення ФБР для фахового аналізу можливих зловживань.

І якщо НАБУ є флагманом антикорупційної реформи, то процедури навколо органів громадського контролю також повинні відповідати найвищим стандартам відкритості та довіри.