Що хоче Білорусь? ̶Ш̶о̶к̶о̶л̶а̶д̶ ̶і̶ ̶с̶м̶е̶т̶а̶н̶у̶. Дизель і електроенергію.

Чи нападе Білорусь на Україну? Чи не нападе? Таку несподівану паніку протягом останніх декількох днів можна було спостерігати серед представників влади.

Спойлер: Білорусь як і всі інші посередники намагаються заробити на мирному треку, отримати привілеї від торгівлі після завершення війни та в короткостроковому майбутньому закріпитися в Україні як посередник і в наступних різноманітних питаннях.

Білорусь – класичний посередник у війні України і Росії. У 2022 році із Білорусії починались переговори України і Росії. Цілком реально, що там вони можуть і завершитись. Ну не в Анкорідж знову всім летіти.

Зрозуміло, що Білорусь є партнером Росії. Не просто партнером, а фактично «союзною» державою. Але якщо хтось думає, що переговори у Швейцарії, Туреччині, ОАЕ, Катарі чи Саудівській Аравії є більше нейтральними, ніж у Білорусії, то це наївність. Можна голосно сміятись. Особливо коли ОАЕ просять у США грошей на підтримку економіки після 1,5 місяців війни з Іраном.

Усі перелічені країни також є партнерами – або ЄС, або США, або Великобританії. І всі вони не палають бажанням допомогти Україні. Використати і ще раз використати. Сумно, але факт.

Тому і Білорусь як і всі інші посередники переслідує виключно прагматичну ціль – повернутися на економічні ринки України. Це і експорт електроенергії, і експорт нафтопродуктів. До лютого 2022 року Україна імпортувати дизеля і електроенергії не просто багато, а дуже багато. І нічьо. Всіх нинішніх патріотичних АЗС це влаштовувало. Дизель не пахнув.

Комусь, до речі, і шоколадки «Комунарка» чи «Спартак» смакували. Все залежить від якості какао-бобів. І молочна продукція. Багато було «мафів» з білоруською продукцією. Але все це так, «сльози», «дітям на горішки». Для «дорослих» – дизель и електроенергія.

Да, на четвертому році війни це може пролунати абсурдно, але те, що вчора задавалось абсурдом стає реальністю. Хто як не українці це чудово знають.

Було, звичайно, весело дивитись як Трамп вітає Лукашенка, а в Україні і далі Лукашенка по інерції називають «так званим президентом». Напевно, просто іще не настав час «перевзуватися». Тому і нинішні переживання про «нападуть - не нападуть» радше можна віднести до спротиву України повернутись до переговорів за участю Білорусі.

В принципі посередництво Білорусі нікуди і ніколи не зникало . Питання лише в умовах, на які можуть піти усі сторони війни і посередники.