Рекрутинг у законі та поза ним

Як не зупинити важливий процес?

19 березня Верховна Рада ухвалила суттєву правку до законопроєкту про мобілізацію. Правка №1197 гарантує, що чоловіка, який самостійно прибув до ТЦК з відношенням від військової частини, не відправлять до іншого підрозділу. Раніше представники Міноборони й Генштабу наполягали на праві розпоряджатися новобранцем на власний розсуд. Нині ж можливість служити у частині, котра хоче взяти саме цього фахівця на конкретну посаду, гарантована законом. Мова, певна річ, йде про добровольців, чи то пак про рекрутів (хоча це не зовсім одне й те саме), котрі наймаються на військовою службою за власною ініціативою – не чекаючи повістки.

В цілому нагадаю, що 7 лютого 2024 року український парламент підтримав законопроєкт № 10449 у першому читанні. А 27 лютого народні депутати почали розгляд тексту документа до другого читання. До нього запропоновано понад 4 тисячі правок. Передбачається, що парламент розбереться із ними до кінця березня, проте поки що не опрацьовано навіть половину.

Але от на чому я вважаю за потрібне наголосити. У мобілізаційному законопроєкті №10449 практично немає норм прямої дії щодо рекрутингу. Тобто норм, які будуть застосовані безпосередньо, без розвитку їхніх положень додатковими законами чи законодавчими актами.

Українське законодавство взагалі небагато уваги приділяє добровольцям. З початку повномасштабного вторгнення можу пригадати хіба що ухвалений Радою та підписаний президентом законопроєкт №7322, згідно з яким добровольці, які брали участь у війні протягом місяця з початку вторгнення РФ, але не увійшли до офіційних військових формувань, можуть стати учасниками бойових дій.

І це все.

В наших умовах, тобто в умовах російсько-української війни поняття «доброволець» та «рекрут» мають свою специфіку. На загальноприйнятому, а не юридичному рівні добровольцями ми називаємо тих, хто свого часу залишав усе – родину, роботу, бізнес – і ставав до лав війська, не думаючи про жодні контракти, зарплати та / або підрозділи. Як у 2014-му році, так і у 2022-му.

Добровольці (а також, звісно, і професійні військові) вже врятували нашу країну від російської навали. Але війну не завершено, і на тому її етапі, на якому ми перебуваємо зараз, справу порятунку можуть продовжувати рекрути. Тобто люди, найняті в армію за наймом.

Можливо, вони не мають тієї мотивації, яку мали добровольці, що ставали до лав війська за покликом серця. Можливо, їхня зацікавленість лежатиме у матеріальній площині. Або на них впливатиме можливість обрати собі військову частину та род занять у ній іще до того часу, коли прийде офіційна повістка. Тобто застовпити за собою право вибору та ті умови несення служби, які видаються людині найбільш прийнятими.

Зрештою, не так важливо, що рухає новобранцем. Головне – його бажання бути у війську. Людина, яку не виловили прикордонники з Тиси, а яка сама прийшла до ТЦК має, звісно, більш високий рівень відповідальності. І це важливо для війська.

Крім того, для військової частини важливо отримати того фахівця, який їй потрібен, а не того, кого дадуть.

Це також створює здорову конкуренцію між частинами й командирами. Якщо до одних підрозділів і командирів люди хочуть іти, а до інших – ні, це привід замислитися, що не так з цими другими, і виправляти ситуацію.

Нарешті, рекрутинг дозволить бодай трохи полегшити завдання мобілізації. Бо якщо за допомогою цього механізму вдасться залучити, скажімо, 20% чи навіть 10% від загальної потреби нових людей у війську, це вже буде істотна допомога.

Чому ж тоді в законопроєкті №10449, де на десятки сторінок розписано механізми мобілізації, є лише кілька побіжних згадок про рекрутинг і доручення уряду ухвалити відповідну постанову? Адже уряд усе одно не може написати в постанові нічого, що не відповідає закону. Та й чекати цієї постанови в реальності можна дуже і дуже довго.

Нагадаю, що коли міністерство оборони очолив Рустем Умєров, він затвердив Концепцію військової кадрової політики на найближчі п’ять років. У цій концепції були 11 опорних пунктів, серед яких варто окремо виділити перехід на військову службу за контрактом, впровадження дієвої системи рекрутингу ЗСУ професійним і вмотивованим особовим складом, людиноцентричний підхід до управління кар’єрою військовослужбовців з урахуванням їхньої освіти, професійного розвитку тощо.

І це – не моя інтерпретація слів Умєрова, а фактично пряма цитата сказаного міністром.

Так, запропонована концепція – ще не закон, а рамковий документ, але він декларує певний план дій і, як прийнято зараз казати, «дорожну карту». І, згідно цієї дорожньої карти, рекрутинг – це паралельний, допоміжний, супровідний по відношенню до мобілізації процес, який не заперечує її, а доповнює. Рекрутинг не просто численно напомповує військо новобранцями, він розставляє людей таким чином, щоб від їхньої освіти, професії, навичок та умінь була максимальна користь. І самим людям, і війську.

До речі, майже одночасно з концепцією Умєрова (а її презентували у листопаді 2023 року), міністр цифрофізації Михайло Федоров заявив про те, що однією з ланок системи рекрутингу буде смарт-мобілізація. Це коли «людина самостійно обирає спеціальність, на яку вона хоче мобілізуватися. Не під примусом», – підкреслив він.

За словами Федорова, першим мав стартувати пілотний проєкт, який передбачав набір до лав Сил оборони операторів дронів. А потім – в разі успішності проєкту – передбачалося його масштабування та поширення на інші воєнні спеціальності. Власне, така смарт-мобілізація якраз і була тим самим людиноцентричним підходом, про який говорив Умєров.

От тільки людиноцентричність забуксувала якраз тоді, коли мова зайшла про рекрутинг.

Принаймні, я можу судити про це з того, як проходило обговорення згаданої вище правки №1197 на засіданні профільного комітету. А воно було бурхливим – і з демонструванням жорстких заперечень з боку «делегатів» Міноборони та Генерального штабу, які відстоювали можливість розпоряджатися рекрутами, а сам рекрутинг обмежити мізерною кількістю підрозділів, визначених як пріоритетні.

За їхньою логікою, чим більше людей і частин охоплено рекрутингом, тим менше залишається мобілізаційного резерву. Хоча насправді все має бути з точністю до навпаки – чим більше вакансій у війську буде заповнено за допомогою рекрутингу, тим менше вакансій доведеться заповнювати через мобілізацію. При цьому, як вже було сказано вище, якість поповнення через рекрутинг є незрівнянно вищою.

Зрештою, рекрутинг не створений для того, щоб хтось не пішов у військо. Він створений для того, щоб ті, хто хоче іти у військо, отримали кращі умови, зрозуміліший шлях та можливість вибору. І це вже працює.

Рекрутингова платформа Lobby X допомагає військовим командирам знайти мотивованих людей у свої підрозділи, і це не єдиний формат пошуку. Наприклад, 12-а бригада спеціального призначення Нацгвардії шукає бійців, медиків та спеціалістів в служби забезпечення через Work.ua. Так само через Work.ua можна потрапити і до легендарного «Азову». Сайт із вакансіями до Збройних сил України було запущено без участі військкоматів, можливо, цим і пояснюється певний супротив військових такій ініціативі. Хоча вже зараз Work.ua, Lobby X, Robota.ua та «OLX Робота» повідомляють, що отримали майже 37500 відгуків на військові вакансії.

І все ж таки робота фахівців із ТЦК та військовий рекрутинг були і залишаються не тільки різними підходами до справи, але й прикладами різних світоглядів. Саме тому Україні потрібен якщо не окремий закон про військовий рекрутинг, то, принаймні, такий розділ у законі про мобілізацію, який би цей новий світогляд впроваджував.

І це не просто питання законодавчого оновлення. В даному разі йдеться буквально про наше виживання, котре напряму залежить від якості українського війська та умов служби в ньому, а ті в свою чергу позитивно чи негативно впливають на його боєздатність.