«Працювати до останнього»: Мінсоцполітики дало «цінну» пораду

10 червня 2024, 22:44
Власник сторінки
Юрист, адвокат
0
436
«Працювати до останнього»: Мінсоцполітики дало «цінну» пораду

Але не пояснило, як знайти таку працю, і головне – як не сконати до пенсії

Ця порада подібна до тих, які дають із кращими намірами, але без жодного зв’язку із реальністю. Заступниця міністра соцполітики Дарина Марчак в інтерв’ю одному з медіа сформулювала рекомендацію відносно того, як забезпечити себе у старості. Рекомендація гранична проста: слід працювати якомога довше. І, мабуть, якомога ефективніше. І байдуже, що у передпенсійному віці 60+ людина вже не має необхідного ресурсу, а потенційний працедавець не палає бажанням брати на роботу такого «малоресурсного» працівника. Але як так сталося, що єдиний варіант, який держава може запропонувати літнім людям, це посилена праця тоді, коли на неї вже об’єктивно не залишається сил?

Сама сказала

На думку Марчак, всі трудящі мають бути зацікавлені в більш пізньому виходу на пенсію. «Бо, по-перше, це суттєво збільшить вашу власну пенсію (на 0,5% за кожен додатковий місяць після 60 років і 0,75% – якщо відстрочка більш ніж на 5 років. Приміром, якщо ви отримуєте сьогодні заробітну плату на рівні середньої по країні, у вас уже 35 років стажу, то ви маєте право вийти на пенсію в 60 років. Але якщо ви добровільно відтермінуєте свій вихід на пенсію до 65 років, то розмір вашої пенсії збільшиться від 5424 грн до 7050 грн (або на 30%)», – каже вона.

Промовчу про те, що навіть якщо пробігти марафонську дистанцію та вийти на пенсію не раніше 65-ти, сім тисяч гривень – аж ніяк не та винагорода, задля якої варто так довго залишатися в строю. Ця сума не здатна забезпечити гідний рівень життя, але мова зараз про інше.

Отже, порада від урядовиці полягає у самозабезпеченні та у настанові не розраховувати на державу – лише на власні сили. В інтерв’ю вона не без гордощів розповідає про 67-річну маму, яка вчить англійську – вочевидь, аби використати ці знання для додаткового підробітку. Мовляв, у будь-якому віці можна освоїти нову навичку, адже вік, за словами Марчак, цьому не завада. Сама ж вона «здійснює накопичення, регулярно хоча б трошки відкладає кошти із зарплати, щоб мати «подушку безпеки» і на кризову ситуацію, і на свій пенсійний вік».

Що ж, це добре, коли є, з чого відкладати. А якщо такої можливості немає?

6 червня Rakuten Viber провів анонімне опитування, в якому взяли участь майже 33 тисячі українців – месенджер цікавило, скільки абонентів мають реальну можливість відкладати кошти «на чорний день». Виявилося, що 54% українців не можуть робити заощадження. З них 16% втратили таку можливість, 20% жили «від зарплати до зарплати» і до війни, а фінансовий стан 18% настільки погіршився, що їм доводиться витрачати попередні заощадження. Серед тих респондентів, кому вдається заощаджувати, лише 12% відкладають гроші з кожної зарплати, ще 31% українців роблять це несистемно.

Але навряд чи така статистика є релевантною для міністерства соцполітики. Там, мабуть, свої правила життя.

Ейджизм, який ніхто не скасовував

Але припустимо, що українці захочуть скористатися порадою Марчак і, не маючи (з тих чи інших причин) заощаджень, стануть «працювати до останнього». Чим відповість їм на це ринок праці? Перш ніж відповісти на таке питання, зазначу, що за даними Фонду народонаселення ООН, на початку поточного року кожна п'ята людина в Україні досягла віку понад 65 років. Ця статистика показує, наскільки серйозним викликом стає старіння для суспільства в цілому.

При цьому, однак, в Україні все ще існують проблеми ейджизму, хоча вікова дискримінація у сфері трудових відносин заборонена законом. Опитування показали, що у 2022 році кожен третій працівник віком від 40 років мав труднощі з пошуком роботи. З тих пір ситуація дещо покращилася, адже частина населення (переважно жінки) емігрувала за кордон, а частина (власне, чоловіки призовного віку) мобілізована на війну. За таких умов працедавці не так активно перебирають харчами, чи то пак кадрами, але проблема все одно залишається.

Прогнозувати, скільки людей повернеться в Україну або залишиться за кордоном у найближчі 2-3 роки, в умовах теперішньої невизначеності вкрай складно. Очевидно, що дефіцит кадрів буде зростати. Проте держава і тут стоїть осторонь даної проблеми.

А між тим у Сполучених Штатах спостерігається найвищий рівень працевлаштування людей віком 65+. Це досягнуто завдяки суворому законодавству, яке карає ейджистів, та дійсно ефективним заходам, що дозволяють адаптувати усі вікові прошарки населення відповідно до останніх вимог на ринку праці. У США та більшості країн Європи питання ейджизму і працевлаштування регулюються національними та міжнародними організаціями через впровадження комплексних соціальних програм.

Це стало особливо актуальним після пандемії COVID-19, коли відбулися масові звільнення та кадрові зміни. Ще одним викликом є старіння населення, адже до 2050 року очікується зростання частки людей віком 65+ у світі з 9,3% до 15,9%. У країнах ЄС діє багато організацій, які просувають інтереси старшого населення, при цьому вони займаються не лише працевлаштуванням, але й захистом прав літніх людей, наданням медичної та соціальної допомоги.

Але Україна – ще не настільки Європа, аби похвалитися аналогічним досвідом.

Стривайте, а як же перехід до накопичувальної пенсійної системи?

У згадуваному інтерв’ю Дарини Марчак журналісти ставлять чиновниці слушне запитання: чому в Україні не запроваджена накопичувальна пенсія, адже курс на неї взято давно – так само давно уряди нашої держави (і нинішній, і попередні) декларують готовність відмовитися від солідарної системи та перейти до нової схеми начислення пенсій?

«Дійсно, у країнах, де високий рівень пенсії, вона складається з кількох блоків. Це солідарна пенсія, яка зазвичай порівняно невелика, накопичувальна пенсія (може бути і загальнообовʼязкова накопичувальна система, і добровільні накопичувальні системи), а також професійна пенсія. В Україні зараз функціонує лише солідарна пенсія і приватні накопичувальні системи. У недержавних пенсійних фондах роблять накопичення близько 10% офіційно працюючих. Це 900 тис. осіб», – констатує Марчак.

А далі вона каже про те, що «запускати обовʼязкові накопичення потрібно, коли фінансовий стан у державі буде більш сприятливим. Крім того, для ефективного впровадження накопичувальної системи треба забезпечити ефективність управління накопиченими внесками, а для цього забезпечити прозорість, ефективний контроль за якістю надання послуг. Необхідно побудувати потужну IT-систему, накопичувальний рівень буде працювати тільки за умови прозорості, звітності. Має бути довіра», – каже вона.

А довіри (громадян до держави), вочевидь, немає. І справа тут не у війні.

Нагадаю, що накопичувальну пенсійну систему планували запускати ще у 2017-му. Але не запустили. Пізніше ідею актуалізували у 2020-му. Тоді прем'єр-міністр України Денис Шмигаль прогнозував, що до 2035 року пенсіонерів в Україні буде вдвічі більше, ніж працездатного населення, і держава не зможе здійснювати їм виплати.

А у 2021-му міністр фінансів Сергій Марченко зазначав, що солідарна і накопичувальна пенсійні системи мають діяти в Україні разом. На той момент, за словами Марченка, тривало обговорення моделі запуску накопичувального рівня.

За пару місяців до початку повномасштабної війни РФ проти України, у грудні 2021 року голова парламентської фракції «Слуга народу» Давид Арахамія повідомляв, що Верховна Рада у 2022 році ухвалить пакет законопроєктів, що передбачають перехід на накопичувальну пенсійну систему.

Але у листопаді 2022-го міністр соціальної політики України Оксана Жолнович сказала, що введення обов'язкового накопичувального рівня пенсійної системи планують після закінчення війни. А тим часом солідарна пенсійна система продовжує діяти. І оскільки частина бізнесу свідомо йде в тінь, щоб приховати свої прибутки та не сплачувати єдиний соціальний внесок (а це головне джерело поповнення Пенсійного фонду України), ПФУ є стабільно дефіцитним.

Коло виглядає замкненим, адже у дечому Марчак має рацію: впроваджувати накопичувальну систему варто в країнах, які досягли певного рівня добробуту. Крім того, таку реформу слід провадити на етапі динамічного економічного зростання. Адже пенсійна система повинна мати, куди вкладати гроші, інакше їх просто з’їсть інфляція. Просто накопичувати кошти не має сенсу – гроші повинні працювати та приносити дивіденди, аби через 30 років вкладники не отримали замість пенсій пригоршню знецінених монет.

І хоча проблемами з пенсіями наразі виглядає такою, що насправді немає розв’язання, закликати громадян «працювати до останнього» – трохи не комільфо. Тим більше не комільфо – радити робити заощадження, коли заощаджувати часто ні з чого. Уряд, як і раніше, не вміє прокомунікувати із громадянами складну і малоприємну тему. Тож ті просто дивляться знизу на небожителів у білих пальтах і думають – за відомим прислів’ям – що ситий голодного не зрозуміє ніколи.

Рубрика "Блоги читачів" є майданчиком вільної журналістики та не модерується редакцією. Користувачі самостійно завантажують свої матеріали на сайт. Редакція не поділяє позицію блогерів та не відповідає за достовірність викладених ними фактів.
РОЗДІЛ: Новости политики
Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.