І начебто все мало б стати відкритим та доступним. І жодного жалюгідного посягання на контроль висловлювань та думок. Але…
33 роки тому на папері у радянських людей з'явилася можливість дізнаватися та доносити правду про те, що раніше отримували за завісою таємничості. Чимало з того, що радянський уряд волів приховали, тепер можна було виносити на висвітлення. Хоча й не зовсім “усе”. За те ж саме розсекречення архівів КДБ українцям, наприклад, довелося довгенько поборотися.
Лише 2015-го - після більше, ніж 10 років щільної боротьби - Верховна Рада України прийняла Закон "Про доступ до архівів репресивних органів комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років". Кількома роками пізніше Інститут розвитку свободи інформації (IDFI) заручився підтримкою інших колишніх країн срср та провів цікаве дослідження. За його результатами саме в нашої держави виявились найбільш відкриті архіви КДБ на всьому пострадянському просторі. За загальним підсумком оцінювання, це було 70,11%. За нами йшли Грузія (68,37%) та Казахстан (68,36%).
Лише уявіть собі: люди почали масово хотіти дізнатися правду (особливо, про своїх замордованих радянською владою родичів), яку кілька десятків десятиліть намагались старанно від них приховувати.
Навіщо взагалі запроваджують цензуру, якщо людина у суспільстві стоїть та має стояти на першому місці? Тому що, на жаль, не стоїть. Тому що очільник держави зі своїми планами та найближчим оточенням - найголовніші постаті, й порушувати їхній спокій заборонено. Навіть, якщо ти з чимось не згоден. Тому що в такій країні продовжує діяти рабовласницький устрій. Яким би гарним словом його тепер не називали.
Минулого року мене вразила історія російської дівчинки Маші Москальової. При чому, вразила - це дуже непотужне слово для опису спектру моїх тодішніх почуттів. 13-річна дитина проживала разом із батьком в місті Єфремов Тульської області. На якомусь уроці вона, за словами її на всю голову "присавдепленої" вчительки намалювала “антивоєнний малюнок”. На ньому жінка із дитиною стоять поряд із прапором України, на якому написано “Слава Україні”. Однією рукою жінка тримає донечку, іншою - намагається зупинити російські ракети, які направлені в їхній бік.
Уявіть, що аналогічний малюнок створила якась дитина в Україні. Впевнений, інтернет-спільнота б трохи пообурювалась, що дитину виховують у такому ключі, але не більше.
В москалії все пішло зовсім інакше: батька Маші Олексія звинуватили у “дискредитації російської армії”, а саму дитину відправили до притулку. Справу розглядали дуже довго. В березні 2023-го чоловіка засудили до двох років виправної колонії, а дівчину відправили до матері (яку, судячи з усього, донька не бачила кілька років). Як думаєте, це сприятиме "поглибленню любові" до росії з боку цих людей?
Вже зараз на расії хочуть заборонити Вікіпедію, бо вона часто "вказує недостовірні факти або перекручує правду". Тобто ті факти, історичні події, які визнає майже весь світ, але не визнають у спадкоємиці срср, на думку російської влади, апріорі неправдиві. І замати в цьому сумнів звичайна людина не має права. Бо за рабів завжди думає цар. Дивно, що на болотах ще й досі не заборонили освіту та писемність як таку. Це наступний логічний крок.
Ось чому сьогодні кожен з нас повинен щодня відстоювати правду та не давати перекривлювати її іншим. Ось чому ми повинні фіксувати самі та давати змогу робити це фахівцям всі важливі події. Аби потім ніхто не міг сказати, що було інакше.
Боремося за правду та своє право залишатися вільними, а не рабами. Це того варте.