Арабські шейхи приміряють на Путіна арафатку лузера

У війни проти України і Заходу у перелік своїх «негативних перемог» до розширення НАТО Росія додала втрату свого величезного впливу в арабському світі.

Натомість Україна вперше за роки незалежності отримала реальний шанс стати впливовим гравцем у цьому світі.

Те, що арабський світ на рівні політичних еліт позбавляється величезного впливу Росії й вперше визнає ймовірність її поразки у війні, підтвердив факт запрошення минулого тижня Володимира Зеленського на самміт Ліги арабських держав у Джидді (Саудівська Аравія).  

Роками Росія вкладала величезні ресурси в просування своїх інтересів та престижу в арабському світі. Цьому слугувала і її участь у війні в Сирії, яка мала довести силу російської зброї, і робота створених РФ пропагандистських медіа – таких як RT Arabic та Sputnik Arabic.

Через свої канали впливу Москва послідовно просувала меседж про необхідність багатополярного (це – формально, а по суті – антиамериканського та антизахідного) світу. Який вона намагається використати для підвищення свого впливу не тільки в країнах арабського світу, але й також і Африці, і в Латинської Америці.

Ось свіжий приклад: 24 травня російський президент Путін виступив перед учасниками Міжнародної зустрічі високих представників з питань безпеки в Москві. У виступі він традиційно звинуватив Захід у створенні «глобальної нестабільності» та у черговий раз закликав держави Азії, Африки та Латинської Америки до формування багатополярного світового порядку.

Вся ця активність РФ в арабських країнах накладалась на традиції негативного ставлення мешканців цих країн до США та Заходу загалом. Це ставлення посилила війна в Іраку, а також конфлікти, які розгорнулися під час повстань «Арабської весни», що здебільшого зазнала поразки. Чимало мешканців арабського світу не асоціюють слово «демократія» зі стабільністю та економічним добробутом, підтвердило нещодавнє опитування  соціологічної компанії Arab Barometer.

Варто також зауважити як вдалий хід Путіна його багатолітні намагання встановити та підтримувати товариські неформальні стосунки з деякими арабськими лідерами. Наприклад, із наслідним принцем Саудівської Аравії Мухаммедом бін Салманом (якого часто називають скороченою абревіатурою MBS). Враховуючи поширені й серед арабських політиків, й серед населення цих країн симпатії до «сильної руки» стає зрозумілим, чому багато хто в арабських країнах бачив у Путіні зрозумілого та прийнятного за стилем керівництва політика.

І нарешті, погодження інтересів арабських країн та РФ як провідних країн-видобувачів нафти в рамках ОПЕК+ теж допомогало підтримці тїхнього тісного партнерства.

Все змінилось після повномасштабного вторнення РФ в Україну. Це вторгнення стало тією помилкою Кремля, яка перекреслила всю попередню роботу по просуванню іміджа Росії і Путіна у арабському світі.

Росія за 15 місяців війни показала світу в цілому і арабському світу, зокрема, на що насправді, а не у навалі пропаганди, здатна її армія та держава.

І, звичайно, політичні еліти арабських країн уважно аналізують провальні результати російських дій в Україні. Й роблять висновки – чи варто продовжувати з Путіним і РФ в цілому спілкуватися так само тісно, як і раніше.  

Імідж мудрого сильного лідера, який вибудовували Путіну в цих країнах, почав згасати. Натомість зростає переконання, що Росія не зможе досягти поставлених цілей у війні, що призведе до занепаду її самої та зони її впливу.

Натомість політичні еліти арабських країн, мабуть, вперше враховують в своїх планах Україну як суб’єкта міжнародної політики та їхнього потенційно важливого партнера у відносинах. А також намагаються зрозуміти, як можна вибудувати стосунки в якісно іншому форматі з нею на міжнародній арені після перемоги України у війні.