Нариси з побудови Нового Світового Порядку

Перемога над Росією на полі бою в Україні - це не завершення шляху із забезпечення у післявоєнному світі глобальної безпеки і сталого розвитку, а лише його початок. Для вирішення цих завдань повинні

Для вирішення цих завдань повинні бути сформовані нові глобальні інститути і механізми.

Зараз надзвичайно зручний момент для чесної та відкритої розмови про те, чому путінський рімейк агресії у стилі Гітлера взагалі став можливим майже через 80 років після поразки нацистської Німеччини і масштабної роботи людства над помилками і уроками Другої Світової. І, більш того, напад чергового фюрера о 4 ранку на початку мав шанси на успіх, якби не героїчний спротив України і масштабна допомога нашій країні з боку всього колективного Заходу на чолі з США. Бо якщо вести цю розмову не сьогодні, то коли?

У цій розмові не треба спрощувати ситуацію і зводити все до помилкового імпульсу російського керманича, який із глибин свого бункера побачив викривлену картину світу. Бо до початку війни 24 лютого цього року Росія безкарно у 2008 напала на Грузію і відторгла частину її території, у 2014-му окупувала Крим і загарбала частину Донбасу, майже вісім років  без зупинки вела «гібридну» війну проти України. І використовувала загарбані у 2014-м території для підготовки повномасштабної агресії проти нашої країни.

Правда у тому, що світ почав змінюватися ще півтора десятка років тому. Коли Путін у своїй мюнхенській промові у 2007-му відкрито заявив про бажання РФ влаштувати новий переділ світу. І запросив до цього процесу Захід. Останній запрошення до цього переділу  проігнорував – тоді Путін перейшов до справ і наступного року напав на Грузію.

Захід, будемо чесними, на старті путінської агресії у 2008-му виявився неготовим до рішучого захисту існуючих інститутів і механізмів глобальної безпеки. Замість жорсткого покарання агресора з боку і США, і ЄС пролунали беззубі заклики до перезавантаження відносин з РФ. І готовність багато і довго говорити про перспективи путінської химери про єдиний економічний простір від Владивостока до Лісабона.

Відлуння цих закликів та іншого супутнього словопомолу світ почув у 2014-му в новинах про захоплення Росією Криму та частини Донбасу та перетворення цих територій на військові анклави для агресії проти України.  

Будемо ще більш чесними: два десятка років, поки Росію очолює гебіст Путін і його кліка спецслужбістів, Росія проводила проти колективного Заходу (в першу чергу проти ЄС) спеціальну операцію. Складовими частинами якої був не тільки збір розвідувальної операції, а й розширення мережі своїх агентів впливу, корупція чиновників, фінасування політичних партій, придбання ЗМІ, підготовка лояльних лідерів громадської думки Заходу, тощо. Ефективно протидіяти цій спецоперації та захистити себе європейські країни не змогли.

І результати цієї операції активно даються взнаки й сьогодні при плануванні та здійсненні Заходом заходів протидії агресії РФ проти України і проти Євросоюза.

Це одна із головних причин того, що колективний Захід досі повністю не консолідувався навколо розуміння того, що між ним і РФ – справжня війна, нехай і «гібридна». І для збереження себе у якості провідного суб’єкта світової політики всім без виключення країнам Заходу необхідно залучити всі наявні ресурси, щоби нанести поразку Росії. З подальшою демілітаризацію РФ і ррозділенням її на більш слабкі та контрольовані утворення.  

Отже для реалізації своїх цілей «орли гнізда Путіна» ефективно використовували норми, процедури та інститути демократичного суспільства. І продовжують намагатися це робити і зараз.

Тому питання сьогодні стоїть руба:

Яким чином облаштувати новий світ, зробити його безпечним і контрольованим в умовах, коли авторитарні держави (і Росія, і Китай) успішно використовують демократичні механізми для реалізації своїх цілей?

У тому числі й прямо проти країн Заходу.

Іншими словами – Заходу потрібно навчитися не закликами, а «зубами та кликами» захищати демократичні норми і механізми від намагань своїх противників використати ці норми у боротьбі проти Заходу. Тобто, озброїтись тим, що Черчилль назвав у фултонській промові «мускулами миру».

Тому сьогодні гостро стоїть питання того, якими мають бути нові інститути для гарантування глобальної безпеки і сталого розвитку всіх країн світу.

Саме нові, а не апргрейд старих. Як після Другої світової міжнародна спільнота не реформувала дискредитовану Лігу націй, а створила якісно нову організацію  - ООН. Яка у свою чергу, як довели зокрема і події війни Росії проти України, слідом за своєю попередницею також втратила дієздатність.  

Вже зрозуміло, що у фундамент нових інститутів мають бути закладені  демократичні норми і правила. Але водночас мають бути закладені й дієві механізми їхнього ефективного захисту від намагань противників демократії використати ці норми і правила у своїх інтересах.

# Новий Світовий Порядок