Основні теми російської дезінформації про Україну

На даний час Україна залишається однією із головних цілей кремлівських дезінформаційних атак.

Москва намагається повернути Україну в орбіту свого впливу та протидіє поглибленню співпраці Києва з НАТО, США та їхніми європейськими партнерами. Для цього кремлівська пропаганда формує з України образ ворога, агресора, що готує напад на Росію. Водночас російська дезінформаційна кампанія створює підґрунтя для можливого повномасштабного військового вторгнення в Україну. Про це йдеться у статті Марії Авдєєвої, директорки з досліджень, Європейської експертної асоціації, експертки iSANS

Основні меседжі цієї кампанії чітко простежуються у кремлівських медіа, які висвітлюють українську тематику – Україна.ру, Russia Today, Супутник. Мережі прокремлівських медіа та Telegram-каналів в Україні посилюють заданий інформаційний порядок денний та супроводжують його хибними оцінками та інтерпретаціями фактів. Це дає змогу хаотизувати інформаційний простір і водночас просувати версії подій, вигідні Кремлю.

З кінця жовтня 2021 року знову гостро постала загроза масштабної концентрації російських військ на українських кордонах і можливого повномасштабного військового вторгнення Росії в Україну. Наприкінці року ці кроки Кремля логічно підсумував ультиматум Путіна про гарантії нерозширення НАТО. Закономірно, що ці події, які загрожують системі світової безпеки, займали важливе місце у міжнародному порядку денному й щільно інформаційно супроводжувалися Кремлем. Для підкріплення наративів, вигідних Кремлю, використовувалися заяви російських топ-чиновників, включно з Володимиром Путіним, представників міністерств оборони та закордонних справ РФ, проксі Кремля, таких як Олександр Лукашенко, а також різних псевдоекспертів.

Під час поширення дезінформації в Україні та щодо України, кремль вирішував і кілька інших глобальних завдань, зокрема посилення суперечностей між США та країнами ЄС, виправдання власної агресії недружньою політикою НАТО щодо Росії, закріплення сфери впливу РФ на пострадянському просторі.

В публікаціях матеріалів про українську військову загрозу, прокремлівські ЗМІ зображують Україну агресором, який готує силове розв’язання питання деокупації Донбасу та Криму та може напасти на Росію та Білорусь. Водночас кремлівські медіа звинувачують НАТО та США у мілітаризації та насиченні озброєнням периметра Росії та Білорусі, а також у створенні військового угруповання проти Москви. Цим додатково обґрунтовується основний наратив про військову загрозу з боку «колективного Заходу».

Дезінформація про створення НАТО військових баз в Україні використовувалася для демонстрації зростання загроз Росії. А ситуацію на Донбасі Russia Today, наприклад, назвала «головним тригером протистояння Росія – НАТО».

Паралельно поширювалися наративи про неспроможність України як незалежної держави та, взагалі, необхідність «закриття проєкту Україна». На тлі загрози військового вторгнення Росії для української аудиторії кремлівські медіа просували тези про те, що Україна перебуває під зовнішнім впливом і Захід використовує її у власних цілях.

Окремо тут виділяється кампанія, в якій Україну звинувачували у зриві Мінських домовленостей та закликали Захід змусити Україну виконувати Мінські угоди за російським сценарієм. Маніпулятивні сайти наголошували, що США мають «закликати» Україну до виконання «Мінська-2» так, як їх трактують у Кремлі, і «не перетворювати Україну на головне вогнище напруженості та нестабільності».

Називаючи Україну неспроможною державою, яку без жорсткого зовнішнього управління нібито неминуче чекає розпад, прокремлівські медіа просувають тези про потребу зняття санкцій і переваги для країн Заходу від співпраці з Росією.

Ще одним наративом, який розповсюджували прокремлівські медіа, стала дезінформація про зраду інтересів України країнами Заходу, їхнє небажання підтримувати Київ у протистоянні з Росією. Для цього було використано активізацію переговорів між США та РФ, а також тиск Москви на Європу для запуску «Північного потоку-2».

Так, російсько-американські зустрічі подавалися як обговорення США та Росією долі України без її участі. У матеріалі «Чим запам’ятався 2021 рік на міжнародній арені» Україна.ру робить висновок, що «Україна нарешті зрозуміла, що Захід її кинув».

Україна.ру також пише, що Україна була потрібна США лише для того, щоб «тримати руку на енергетичному балансі Європи… Сім’я Байденів мала за це відповідати. Зараз через «Північний потік-2» вони домовилися із «зеленими» та німецьким бізнесом. У цьому сенсі вона [Україна] не потрібна”. І якщо США «кинули» Афганістан, то неодмінно кинуть й Україну, яка, на думку кремлівської Україна.ру, потрібна тільки для «протиборства кланів усередині Вашингтона».

Маніпулятивна стаття RT стверджує, що Захід сам підготував ґрунт для розвалу України ще у 2014 році, коли американські дипломати «підбадьорювали учасників протестів і навіть роздавали демонстрантам та співробітникам силових служб печиво та булочки». Також йдеться про те, що НАТО не має ні реальних військових можливостей, ні бажання захищати Україну.

Через мережу прокремлівських медіа Україну залякують енергетичною катастрофою та економічним колапсом. Питання енергетичної катастрофи пов’язують із критичною залежністю від імпорту енергоносіїв, насамперед газу та вугілля. Українців залякували зростанням цін на газ, припиненням постачання газу на південь та схід України, а також загальним погіршенням економічної ситуації.

У матеріалі «Україна на межі. Паливна криза на порозі» Україна.ру пише, що «з такою катастрофічною ситуацією Україні не доводилося стикатися ще жодного разу за весь час незалежності. Українська промисловість впритул підійшла до порога, за яким на неї чекає повне розорення». «Запуск «Північного потоку-2» за небажання Газпрому збільшувати обсяг газового транзиту через Україну, що фактично зводить до мінімуму роль укро-труби» відкрито названі News-front помстою Путіна за нібито «багаторічний шантаж», а насправді – бажання України отримати справедливі контрактні умови за транзит російського газу до Європи.

Кремлівська дезінформація в Україні традиційно супроводжує зовнішньополітичні кроки Росії та стала одним з інструментів, за допомогою якого Москва намагається досягти своїх цілей. Її відмінними рисами є хаотизація інформаційного порядку денного, множинні версії подій, звинувачення інших у тому, до чого сам Кремль має прямий стосунок: військова агресія, експорт корупції, невизнання суверенітету інших країн. Кремлівську пропаганду слід сприймати з точністю до навпаки, тоді це допоможе як ефективно протидіяти їй, так і передбачити наступні кроки путінської Росії.