«Здоров’я кожного – багатство всіх!».

Здоровий глузд проти антивакцинаторів

Здебільшого COVID-дисидентство й антивакцинаторство характерне для представників марґінальних політичних сил. Наприклад, у Європі відповідну риторику можна почути від членів ультраправих чи ультралівих сил. Причому ці партії, як правило, дружні з Кремлем.

От нещодавно фейсбуком, зокрема його українським сегментом, ширилася заява, проголошена в Європарламенті групою депутатів, котрі видавали себе за захисників прав людини. Вони рішуче затаврували обмеження прав невакцинованих громадян. Фронтменами (чи радше фронтвуменами) групи виступили євродепутатка з Німеччини Крістін Андерсон і її італійська колега Франческа Донато. Перша є членом партії «Альтернатива для Німеччини», друга – партії «Ліга». Ці політичні сили доволі споріднені за духом. Обидві ксенофобські, антиміґрантські, обидві євроскептичні. А найцікавіше: і «Ліга», і «Альтернатива» – пристрасні прихильники Кремля, активно виступають за зняття санкцій з Росії, їхні представники побували і в окупованому Криму, і в «ЛНР/ДНР». Уже давно секретом Полішинеля є те, що й скарбниці партії активно поповнюються російськими нафтогазодоларами.

Утім українські противники вакцинації сприймають їх на ура. Причому йдеться не тільки про електорат ОПЗЖ, а й найщиріших українських патріотів. Чомусь їм не ріже око те, що виступи згаданих євродепутаток даються в російському субтитровому перекладі.

На цій хвилі некритичності в нас в Україні запросто можуть піднятися з політичного марґінесу нові лідери суспільної думки. Це, наприклад, показали нещодавні багатотисячні антивакцинаторські мітинги. Учасники акцій зі захопленням слухали найнеймовірніші нісенітниці, проголошувані деякими ораторами. І про наркотики з чіпами у вакцині, і про розпилювання коронавірусу з літаків і вуличних порохотягів, і про намір світового уряду отруїти всіх мешканців планети тощо.

От є у Львові політик-невдаха Остап Стахів. Досі до нього ставилися приблизно як до міського вар’ята. Аж тут – коронавірус. Стахів вдало вгадав момент, осідлав антивакцинаторську тему й почав оперативно здобувати популярність. Тож я не здивуюся, якщо на ковідній хвилі він увійде до політичного мейнстриму.

Звісно, серед антивакцинаторів є й мислячі люди, навіть з науковими ступенями. Вони намагаються знайти аргументи для себе в авторитетніших джерелах, взяти на озброєння якісніше обґрунтування своєї позиції. У цьому контексті не можу не пригадати «казус Вейкфілда». Це було ще 1998 року, один з найдавніших та найвідоміших медичних журналів The Lancet опублікував статтю британського гастроентеролога Ендрю Вейкфілда. Автор доводив, що щеплення від кору, паротиту та краснухи може спричинити аутизм у щеплених дітей. Публікація викликала ефект бомби, зразу ж активувався антивакцинаторський рух, люди масово відмовлялися від щеплень для своїх дітей.

Проте згодом кілька медичних лабораторій зі світовим ім’ям вирішили перевірити досліди Вейкфілда й отримали діаметрально протилежні результати. А згодом з’ясувалося, що стаття Вейкфілда була проплачена товариством противників вакцинації JABS. Фальшуючи факти, автор статті, окрім того, сприяв створенню ринку збуту для біологічного тесту, випущеного компанією, де він був співвласником. Вейкфілд також потай отримав гроші від адвокатів, яким потрібні були докази зв'язку щеплення з аутизмом.

Зрештою істина перемогла. Вейкфілд був офіційно звинувачений у шахрайстві і позбавлений ліцензії лікаря. Редакція The Lancet відкликала його статтю й перепросила перед читачами. Інцидент нібито й був вичерпаний, але, як то кажуть, осад залишився. І ще досі противники планової вакцинації дітей посилаються на статтю Вейкфілда і залякують всіх аутизмом.

«Казус Вейкфілда» мав би навчити людей з осторогою ставитися до антивакцинаторських тез, навіть якщо вони мають науковоподібну форму. От, приміром, активно шириться міф, мовляв, вакцина від коронавірусу готувалася поспіхом, а тому не пройшла всіх необхідних етапів тестування. Вказане в жодному разі не відповідає дійсності. Упродовж минулого року всі авторитетні медичні видання пильно стежили за створенням вакцин, принаймні найвідоміших з них – Pfizer, Moderna і AstraZeneca. Детально описувався кожен етап тестування. Зокрема, компанії Pfizer і BioNTech приблизно рік тому повідомили про успішне проведення третьої фази тестування, до якої було залучено понад 40 тисяч добровольців. Дослідження довело ефективність препарату на 95%.

Не можна не погодитись з тим, що вакцину проти COVID-19 розробили досить оперативно. Але, по-перше, науковці вже мали певну форму, адже вже кілька років тривала робота над засобом від коронавірусу, хай і від трохи іншого різновиду. По-друге, на тлі пандемії та зростання смертності від недуги розробка вакцини стала міжнародним пріоритетом. У цю справу вливалися мільярди доларів, що не могло не дати оперативного ефекту. Окрім того, регулятори медикаментів і на міжнародному, і на національному рівні пришвидшили процес ліцензування вакцини, щоби швидше запустити процес порятунку людських життів.

Загалом останніми днями науковцям та активістам міжнародних організацій з охорони здоров’я, функціонерам медичних галузей доводиться спростовувати десятки міфів про нібито шкідливість чи неефективність вакцин. На жаль, в Україні процес переконування явно буксує. Не можна іґнорувати тези, які так чи інакше поділяє приблизно половина суспільства, хай як нам прикро це визнавати. Треба їх ретельно обговорювати й аргументовано спростовувати. Бо не вдасться перемогти лише батогом, яким слугують обмежувальні заходи щодо невакцинованих, має бути й пряник у вигляді пояснень не просто корисності, а необхідності вакцинації заради життя, заради майбутнього.

Так, в соціальних мережах вже довгий час триває дискусія щодо того аспекту вакцинації, який торкається особистої свободи людини. Мовляв, робити щеплення чи ні – це особиста справа кожної людини, й інших це не повинно турбувати. Однак це далеко не так. В радянські часи поширеним було гасло: «Здоров’я кожного – багатство всіх!». Я не великий адепт радянських гасел, але в цьому випадку цілком з ним погоджуюся. Особливо на тлі актуальної пандемічної дійсності. І не тільки тому, що кожен невакцинований українець має значно більше шансів стати шпиталізованим, і тоді лише базове його лікування коштуватиме державному бюджету щонайменше 25 тис. грн.

Погляньмо на інший аспект цієї проблеми. Саме невакциновані люди створюють сприятливе середовище для виникнення нових ще більш небезпечних штамів коронавірусу. Процитую молекулярну біологиню Ольгу Матвєєву, котра детально пояснює це питання: «У тіло вакцинованої людини вірус може потрапити, але далі він пройде лише кілька циклів реплікації — і організм його позбудеться. Шансів на те, що під час цих реплікацій встигне дібратися якийсь особливо сильний штам, мало. А коли вірус потрапляє в тіло невакцинованої людини, то протягом перших 3-4 днів він справді розмножується без тиску імунітету. Потім людина починає одужувати. І в цей час, коли на вірус починає діяти імунітет, починається відбір – і штами, стійкі до імунітету, встигають не тільки з'явитися, а й передатися іншим людям. Невакциновані люди більш заразні, вони довше розноситимуть стійкий штам».

Генеральний директор Всесвітньої організації охорони здоров'я Тедрос Гебреєсус пояснив, чим небезпечне затягування вакцинації від коронавірусу: «Що довше ми будемо вакцинувати людей з найбільших груп ризику, то більше ми дамо можливості вірусу мутувати і уникати вакцини. Інакше кажучи, якщо ми не будемо стримувати вірус по всьому світу, ми не повернемося до початкового стану».

Тобто невакциновані люди перетворюють себе на «живі чашки Петрі», де й зароджується новий штам. І що довше вони опиратимуться вакцинації, то більше шансів виникнення щоразу нового штаму вірусу, причому чимраз небезпечнішого.

Ще зовсім недавно вважалося, що 10 тисяч інфікованих в Україні за добу створять критичну ситуацію для нашої медичної галузі. Але віднедавна добова кількість уже перевалила за 25 тисяч. Кількість летальних випадків перевищила 700 за добу. Єдиний спосіб захиститися від цієї катастрофи – щеплення критичного числа громадян. І це вже практично довели європейські країни, які успішно провели вакцинацію, наприклад Португалія, Ісландія чи Ірландія. І зараз зовсім не той випадок, коли варто вдавати зі себе героя, який нібито кинув виклик системі. Бо насправді цей виклик він кинув лише здоров’ю та життю. Причому не тільки своєму, а й оточення.