Втрата іміджевої привабливості проросійських політсил

процеси всередині самої ОПЗЖ і що насправді у сучасних обставинах уявляє собою ця партія...

Спостерігаючи за ходом різних публічних дискусій з приводу санкцій та кримінальних справ проти головного кремлівського лобіста Віктора Медведчука, можна констатувати, що тема охоплена практично з усіх точок зору. Досить звичних та очікуваних точок зору на кшталт різниці між свободою слова і пропагандою, інформаційною безпекою, оцінок дій Петра Порошенка і Володимира Зеленського, популярного протиставлення Україна-Росія.

Проте, один ракурс все ж випав з обговорення - процеси всередині самої ОПЗЖ і що насправді у сучасних обставинах уявляє собою ця партія.

Якщо ще рік тому існували ризики можливого входження ОПЗЖ в один із форматів коаліції у перспективі розвалу монобільшості, то вже протягом останніх півроку можна сміливо стверджувати, що жодна з політичних сил в парламенті ніколи не піде ні в яку коаліцію з ОПЗЖ.

І навіть не тому, що партія стала абсолютно іміджево-негативною, та навіть незважаючи на стрімке падіння власних рейтингів прихильності у суспільстві продовжує пропагувати штампи російської пропаганди. А тому, що її лідер не озираючись переорієнтувався виключно на російську аудиторію. Точніше, навіть не російську, а на порядок денний свого кума Володимира Путіна. Тобто, офіційної російської влади. Ще до арешту Медведчук виїздив до РФ виключно з тим, щоб потім викласти фото з російським президентом та іншими офіційними особами. У свою чергу всі виступи депутатів від ОПЗЖ на російських ефірах з заявами про їх боротьбу в Україні з «фашистами» - орієнтовані виключно на аудиторію Кремля.

У цьому контексті, рейтинги і голоси, які партія отримала на виборах, хоч вони і досить високі, - теж виглядають досить сумнівними. Медведчук не звертається до російськомовної або проросійської частини свого електорату, хоча в ОПЗЖ і намагаються позиціонувати саме так, він звертається до єдиного свого покровителя Путіна. Чим остаточно руйнує як власне політичне амплуа, яке роками нав’язувалось суспільству партійними PR-технологами, так і зміст існування самої ОПЗЖ. Звісно, існує вірогідність, що це єдиний шлях до порятунку, але, зазвичай, йдучи на дно – намагаєшся вхопитись хоч за щось. Так це і виглядає для українського політикуму.

До того ж, наврядчи в Росії хтось реально оцінював політичні перспективи Медведчука, швидше ставки робились саме на пропагандистський чи ідеологічний контекст його існування. Можливо, так би і тривало далі не зайди бізнес депутатів ОПЗЖ на окуповані території Донбасу, що згодом і розв’язало руки РНБО.

Чи добре для України введення санкцій проти номінального власника телеканалів Козака? Так. Тому що партія, орієнтована на головного і єдиного глядача - Путіна - апріорі не виходить з інтересів українських громадян, створюючи і для інших проектів плацдарм для спекуляцій. Як, власне і спів одного з депутатів ОПЗЖ в парламенті «Вставай, страна огромная!», і включення іншого медведчуківця із сесійної зали на російський канал із заявами про «фашистів» - теж розраховані на глядача у Кремлі.

Адже імперським амбіціям Росії властиві саме такі постулати як тотальна пропаганда, розпалення конфліктів, цинізм і спекуляція. На безлімітному фінансуванні яких і зрощувались Медведчук та його політична партія. Цивілізовані форми взаємин в Кремлі неприйнятні, - це очевидно, зрозуміло і навіть традиційно. Проте, неприйняття їх власними проектами в Україні, вочевидь, не принесло очікуваних результатів.