За цей період ми бачили численні прояви порушення прав людини на півострові, розкрадання та продаж українських підприємств окупаційною владою, нехтування нормами міжнародного права та приголомшливу цинічність з боку Російської Федерації.
Цього дня у 2014 році у місті Сімферополь відбулося найчисленніше зібрання кримчан на підтримку територіальної цілісності України. У відповідь на проросійські мітинги та зрадницькі настрої місцевої влади, ці люди вийшли на протестну акцію, виступаючи проти позачергової сесії Верховної Ради Криму.
І хоча вже наступного дня російські спецпідрозділи захопили адміністративні будівлі півострова, навіть через 7 років наша боротьба ще не завершена. Як голова Комітету з питань прав людини, деокупації та реінтеграції тимчасово окупованих територій у Донецькій, Луганській областях та Автономної Республіки Крим, міста Севастополя, національних меншин і міжнаціональних відносин, вбачаю своїм обов’язком докладати максимум зусиль для відновлення територіальної цілісності України і повернення додому наших громадян. Наша боротьба на законодавчому та дипломатичному рівнях – це продовження їхньої боротьби.
Вбачаю декілька шляхів тиску на країну-агресора, які змусять її повернути українські території та згадати про міжнародне право.
По-перше, це забезпечення невизнання спроби анексії Криму на міжнародній арені. Усі цивілізовані країни світу засудили дії Росії, визнавши тимчасову окупацію півострова незаконною. Крім того, на початку 2021 року ЄСПЛ більшістю голосів визнав скаргу України на Російську Федерацію про порушення прав людини у Криму. Суд погодився з версією, яка свідчить, що півострів перейшов під фактичний контроль Росії 27 лютого 2014 року, тобто до “кримського референдуму”.
Попри це, я переконаний, що світова спільнота пам’ятатиме про Кримське питання й реагуватиме на нього, поки ми їй про це нагадуватимемо. Саме тому значна частина моєї політичної діяльності спрямована на встановлення дипломатичних зв’язків з різними державами, пошук союзників і розповсюдження питання окупації Криму якомога ширше.
По-друге, необхідні системні санкції проти держави-агресора не тільки з боку України, а також з боку усієї світової спільноти. Вдячний усім міжнародним партнерам, які, вбачаючи в російській агресії загрозу світового масштабу, висловлюють рішучу позицію щодо невизнання анексії Криму, підкріплюючи її економічними санкціями.
Зі свого боку українська сторона проявила жорстку позицію щодо тимчасової окупації Криму – припинила водопостачання на півострів. Таке рішення сильно похитнуло стабільність окупаційного режиму, адже до 2014 року дніпровська вода становила близько 75-85% від загального водного запасу Криму. Впевнений, що таке рішення сильно похитнуло впевненість окупаційного режиму у власних силах.
Переконаний, що міжнародний резонанс, який ми створюємо навколо проблеми анексії Криму Росією, допомагає скоротити кількість жертв окупаційного режиму до сотень замість тисяч. Ми не маємо права зупинятися. Продовжуємо боротьбу за територіальну цілісність України, яку 7 років тому розпочали наші співвітчизники у Сімферополі. Попри сподівання Кремля, питання тимчасової окупації Криму не закриється ні для України, ні для міжнародної спільноти, доки ми не повернемо свою територію.