Вода для Криму: хто має постачати?

З початком окупації Криму Російською Федерацією, Україною у 2014 році було припинено постачання води Північно-Кримським каналом до Кримського півострова. Таке рішення сильно похитнуло стабільність окупаційного режиму, адже до 2014 року дніпровська вода становила близько 75-85% від загального водного запасу Криму.

Припинення водопостачання - важлива складова комплексного тиску на Російську Федерацію. Наразі держава-агресор неспроможна своїми силами забезпечити Кримський півострів водними ресурсами, занадто дороге задоволення. Усі проекти окупаційної влади, спрямовані на вирішення «водної кризи» в Криму, зокрема опріснення морської води, поставка води з Кубані, неможливо реалізувати найближчим часом.

Останнім часом ця тема викликає неабиякий резонанс, адже дефіцит води з кожним роком стає все більш критичним. Саме тому владна верхівка РФ, а також окупаційна влада Криму стверджують, що саме Україна несе відповідальність за водопостачання до Криму і повинна негайно його відновити. Більш того, з їхніх вуст постійно лунають заяви про порушення українською стороною міжнародного права.

Попри це, уся цивілізована світова спільнота визнає Росію країною-агресором, яка тимчасово окупувала кримський півострів. Відповідно до міжнародного гуманітарного права, яким так любить оперувати Кремль, держава-окупант несе відповідальність за тимчасово окуповані території, які знаходяться під її контролем.

Зокрема, відповідно до статті 55 Конвенції про захист цивільного населення під час війни, окупаційна держава зобов'язана за допомогою усіх наявних засобів забезпечувати населення харчовими продуктами та медичним матеріалами; зокрема, постачати необхідні харчовими продуктами, медичні матеріали та інші припаси, якщо ресурсів окупованої території виявиться недостатньо. Навіть більше, стаття 60 цієї ж Конвенції передбачає, що навіть надання гуманітарної допомоги третіми сторонами не звільняє державу-окупанта від зобов'язань, що покладаються на неї зокрема статтею 55.

Відновлення водопостачання до Криму означало б початок політики “умиротворення агресора”, яка тільки віддаляє процес реінтеграції окупованої території. Постачання водних ресурсів на територію Криму зменшить фінансову та економічну вартість його утримання, а це занадто щедрий подарунок Росії з боку України.

Тож Україна має відновити водопостачання до Криму лише після завершення його тимчасової окупації Росією та повернення функціонування законних державних органів України в Криму та Севастополі.