Впродовж останніх років в Україні все частіше порушується питання гендерної проблематики. Я, як голова Комітету з питань прав людини, завжди підтримую ініціативи, пов’язані з рівністю прав чоловіків та жінок. У порівнянні з минулими роками зараз спостерігаємо значний прогрес, однак, все одно жінки залишаються недопредставленими на усіх щаблях влади – від місцевого самоврядування до уряду і парламенту.
У 2019 році Україна ухвалила Виборчий кодекс та включила до нього положення щодо гендерних квот. Тепер не менше 40% осіб однієї статі мають бути в кожній п’ятірці виборчого партійного списку. І це дало свій результат. На місцевих виборах-2020 майже 36% обраних кандидатів склали жінки. Проте гендерна квота не спрацювала стовідсотково, бо на етапі висунення серед кандидатів їх було більше 44%.
Таким чином сьогодні в обласних радах жінки посідають більше 28% місць, в районних – майже 34%, у радах великих громад – майже 33%, у радах міст з населенням до 10 тис. – 41,6%. Такі цифри свідчать, що зберігається старий принцип: там, де менше ресурсів та можливостей, більше жінок.
Вибори продемонстрували слабкі точки системи гендерного квотування, на які треба звернути увагу законотворцям. Гарантії представництва діяли переважно на етапі висунення кандидатів, а не реєстрації. Тобто не всі кандидатки, яких партії подали у списку до ТВК, потрапили до бюлетеня. Хтось не подав необхідних документів, хтось написав заяву про відмову балотуватися. Це впливає на гендерну квоту списку та мінімальну кількість кандидатів.
У кодексі передбачено, що список партії не реєструють, якщо в ньому немає 40% осіб іншої статі, щонайменше по дві в кожній п’ятірці. Також в кожному окрузі слід висувати не менш, ніж п’ять кандидатів, плюс перший номер у списку. Це істотно збільшило мінімальну кількість кандидатів, яку потрібно мати, щоб висунути список, і, відповідно, кількість жінок, яких треба поставити у список. Гендерні квоти дотримувались на етапі висування кандидатів на з’їзді та подання списку до ТВК. А згодом подавалися "збалансовані списки", в який прибирали непотрібних кандидатів, зокрема й жінок. Експерти повідомляють, що політичні сили заповнювали так звані «квотні місця» тими жінками, які потім безпроблемно складали мандати і давали змогу зайти іншим, частіше за все не жінкам, а чоловікам.
З якими перешкодами зіштовхувались кандидатки? Найчастіше це стереотипи та сексизм. Зовнішність та особисте життя жінок набагато частіше вважається прийнятною темою для обговорення, ніж коли йдеться про чоловіків. На місцевих виборах опоненти використовували сексистську риторику як елемент політичної боротьби. У маленьких містах і селах жінкам довелося долати упереджене ставлення, осуд, недовіру.
Важливе значення має фінансова складова. В Україні є велика різниця в доходах жінок та чоловіків. Лише в зарплаті цей розрив досягає 25%. Аби його подолати, потрібно працювати усім гілкам влади, у тому числі шляхом встановлення рівної оплати праці за роботу однакової цінності. У перспективі фінансові можливості для ведення передвиборчої кампанії між жінками та чоловіками мають вирівнюватися. Це буде шлях до справедливого і чесного представництва усіх громадян України.
Українські жінки – освічені, професійні, талановиті, енергійні. Вони здатні ефективно здійснювати управлінські функції і досягати результату.