Джерело: https://glavcom.ua/
"Подарунки" національним меншинам в Україні
Нове районування в Україні збурило громадськість і
експертне середовище. В принципі, українців хлібом не годуй, а дай щось
покритикувати. І тут нічого дивного і поганого немає. До того ж, критика
напрошується сама: реформа не продумана, зроблена під вибори, є черговим
переділом сфер впливу між різними політичними суб’єктами і т. д. Однією з
найбільших зрад вважають утворення так званих «національних» районів, перш за
все, угорського. Але чи така страшна зрада, як її малюють, давайте розбиратися.
Ні для кого не секрет, що нинішній
адміністративно-територіальний поділ України дістався нам у спадок від
Радянського Союзу. Він абсолютно не відповідає ні історичним, ні культурним, ні
політичним традиціям власне України. Попереднє районування – результат чергової
адміністративної реформи в СРСР, проведення для задоволення низки господарських
і культурних потреб.
А тепер найцікавіше, в ході останньої перенарізки
районів в УРСР було утворено наступні «національні» райони: Берегівський у
Закарпатській області, Болградський в Одеській області, Герцаївський та
Новоселицький у Чернівецькій області. За даними перепису 2001 р., в
першому угорці складали 76,15% населення, в другому болгари складали 60,8%
населення, в третьому румуни складали 92,2% населення, а в четвертому молдовани
складали 57,5%. Більш актуальних коректних даних по етнічному складу жителів
цих районів немає, але в цілому ситуація не змінилася.
Тобто, об’єднання національних меншин у межах
адміністративно-територіальної одиниці другого рівня – це не винахід незалежної
України, а результат політики СРСР. Насправді, було б ще пару польських районів
(якщо не цілі області), але майже всіх поляків виселили з території УРСР
протягом 1944-1946 рр. Більше того, виявляється, що багато хто забув, з
якою «зрадою» ми жили всю незалежну Україну – більшість населення в АР Крим і
Севастополі складали етнічні росіяни: 58,32% і 71,6% відповідно. Власне, це і є
причиною того, що АР Крим мав статус адміністративно-територіальної автономії.
Зараз, вочевидь, ці відсотки набагато більше.
А тепер найбільший фокус і шок-контент. Якщо до
реформи було чотири «національних» райони, то після їх залишилося два:
Берегівський для угорців і Болградський для болгар. Румунам і молдаванам
помахали рукою. Більше того, укрупнення Берегівського району дійсно сприяло
збільшенню кількості компактно проживаючих угорців в межах однієї
адміністративно-територіальної одиниці другого рівня. Але відсотково їхня
кількість має зменшитися, оскільки до району прирізали населені пункти або
виключно з українським населенням, або з абсолютно домінуючим українським
населенням (м. Виноградів, наприклад). До того ж, частини Ужгородського
району, де проживають угорці, так і залишилися у його складі. Тому зради із
зібранням всіх угорців України в одному районі не сталося.
Інша справа розширення Болградського району –
відсотково болгар там буде більше, за рахунок поповнення з вже колишніх
Арцизького і Тарутинського районів. Водночас, всіх болгар України він не об’єднав
– залишається той же Ізмаїльський район, четверту частину населення якого
становлять болгари.
Отже, по факту:
·
«національні»
райони існували до незалежності, вони не є вигадкою нинішньої реформи;
·
замість
чотирьох стало два;
·
в
Берегівському районі угорська національна меншина більше врівноважуватиметься
українцями, ніж за попередньої конфігурації;
·
утворення
«національних районів» – нормальна практика деяких наших сусідів (навіть Білорусі):
1. Словаччина:
район Комарно і район Дунайська-Стреда (69,1% і 83,3% угорців відповідно);
2. Болгарія:
Кирджалійська область (66,2% турків);
3. Білорусь:
Вороновський район (80,77% поляків);
4. Румунія:
жудець Харгіта і жудець Ковасна (84,8% і 73,6% угорців відповідно)
Звісно ж, можна говорити про те, що це сприятиме
сепаратизму, територіальним зазіханням і напруженими відносинами з
батьківщинами цих національних меншин. Але варто нагадати, що в Донецькій та
Луганських областях завжди етнічну більшість складали українці. Те, що там
домінують росіяни – міф, наслідок підміни поняття «національна меншина» штучним
поняттям «мовна меншина». Проблема не в «національних» районах, а в
етнополітиці самої держави.
Рубрика "Блоги читачів" є майданчиком вільної журналістики та не модерується редакцією. Користувачі самостійно завантажують свої матеріали на сайт. Редакція не поділяє позицію блогерів та не відповідає за достовірність викладених ними фактів.