Національні райони в Україні: зрада, яка не відбулася

"Подарунки" національним меншинам в Україні

Нове районування в Україні збурило громадськість і експертне середовище. В принципі, українців хлібом не годуй, а дай щось покритикувати. І тут нічого дивного і поганого немає. До того ж, критика напрошується сама: реформа не продумана, зроблена під вибори, є черговим переділом сфер впливу між різними політичними суб’єктами і т. д. Однією з найбільших зрад вважають утворення так званих «національних» районів, перш за все, угорського. Але чи така страшна зрада, як її малюють, давайте розбиратися.

Ні для кого не секрет, що нинішній адміністративно-територіальний поділ України дістався нам у спадок від Радянського Союзу. Він абсолютно не відповідає ні історичним, ні культурним, ні політичним традиціям власне України. Попереднє районування – результат чергової адміністративної реформи в СРСР, проведення для задоволення низки господарських і культурних потреб.

А тепер найцікавіше, в ході останньої перенарізки районів в УРСР було утворено наступні «національні» райони: Берегівський у Закарпатській області, Болградський в Одеській області, Герцаївський та Новоселицький у Чернівецькій області. За даними перепису 2001 р., в першому угорці складали 76,15% населення, в другому болгари складали 60,8% населення, в третьому румуни складали 92,2% населення, а в четвертому молдовани складали 57,5%. Більш актуальних коректних даних по етнічному складу жителів цих районів немає, але в цілому ситуація не змінилася.

Тобто, об’єднання національних меншин у межах адміністративно-територіальної одиниці другого рівня – це не винахід незалежної України, а результат політики СРСР. Насправді, було б ще пару польських районів (якщо не цілі області), але майже всіх поляків виселили з території УРСР протягом 1944-1946 рр. Більше того, виявляється, що багато хто забув, з якою «зрадою» ми жили всю незалежну Україну – більшість населення в АР Крим і Севастополі складали етнічні росіяни: 58,32% і 71,6% відповідно. Власне, це і є причиною того, що АР Крим мав статус адміністративно-територіальної автономії. Зараз, вочевидь, ці відсотки набагато більше.

А тепер найбільший фокус і шок-контент. Якщо до реформи було чотири «національних» райони, то після їх залишилося два: Берегівський для угорців і Болградський для болгар. Румунам і молдаванам помахали рукою. Більше того, укрупнення Берегівського району дійсно сприяло збільшенню кількості компактно проживаючих угорців в межах однієї адміністративно-територіальної одиниці другого рівня. Але відсотково їхня кількість має зменшитися, оскільки до району прирізали населені пункти або виключно з українським населенням, або з абсолютно домінуючим українським населенням (м. Виноградів, наприклад). До того ж, частини Ужгородського району, де проживають угорці, так і залишилися у його складі. Тому зради із зібранням всіх угорців України в одному районі не сталося.

Інша справа розширення Болградського району – відсотково болгар там буде більше, за рахунок поповнення з вже колишніх Арцизького і Тарутинського районів. Водночас, всіх болгар України він не об’єднав – залишається той же Ізмаїльський район, четверту частину населення якого становлять болгари.

Отже, по факту:

·         «національні» райони існували до незалежності, вони не є вигадкою нинішньої реформи;

·         замість чотирьох стало два;

·         в Берегівському районі угорська національна меншина більше врівноважуватиметься українцями, ніж за попередньої конфігурації;

·         утворення «національних районів» – нормальна практика деяких наших сусідів (навіть Білорусі):

1.     Словаччина: район Комарно і район Дунайська-Стреда (69,1% і 83,3% угорців відповідно);

2.      Болгарія: Кирджалійська область (66,2% турків);

3.      Білорусь: Вороновський район (80,77% поляків);

4.      Румунія: жудець Харгіта і жудець Ковасна (84,8% і 73,6% угорців відповідно)

Звісно ж, можна говорити про те, що це сприятиме сепаратизму, територіальним зазіханням і напруженими відносинами з батьківщинами цих національних меншин. Але варто нагадати, що в Донецькій та Луганських областях завжди етнічну більшість складали українці. Те, що там домінують росіяни – міф, наслідок підміни поняття «національна меншина» штучним поняттям «мовна меншина». Проблема не в «національних» районах, а в етнополітиці самої держави.