Десь на початку карантину, коли зупинили весь транспорт і горіли Чорнобильські ліси звалила мене вкотре неврологія. І загострення було настільки сильним, що я не міг пройти більше 200 метрів від дому та повертався і лежав, приходячи в себе.
З'їздив до лікаря, отримав курс лікування і почав все виконувати.
Минув місяць. Легше не дуже ставало. Таке приблизно вже було і тому я чекав на полегшення. Минуло півтора місяці і стан був не набагато кращим, що робило думки сірими. Півтора місяці не приходити в себе - це дуже тяжко просто психологічно. В деякі дні ставало навіть гірше.
І ось однієї ночі сниться мені, що я лежу на ліжку, а поруч обидві мої бабусі (що вже давно померли) і роздивляються що ж зі мною робити. І я уві сні дивлюся на себе лежачого збоку і на них і кричу щосили, щоб вони йшли геть і не чіпали мене. Прокинувся на цьому.
Минуло ще кілька днів.
Сниться друг дитинства, який помер минулого року і нібито він стукає в квартиру і аж ломиться. І я уві сні як сіганув крізь вікно з третього поверху і побіг подалі кудись і на цьому прокинувся.
Після таких снів перед очима проходило все життя, рідні, знайомі, все що хотів би зробити, мрії та сподівання. Десь всередині була надія, що все буде добре, але розуміння того, що відбувається справжня битва за життя було чітким. Це була прогулянка по межі, однією ногою тут, а друга вже зависала десь там.
Після тих снів поїхав знов до лікаря і сказав, що багато часу минуло і не допомагає мені щось це все лікування. Направили на купу обслідувань. Все пройшов і вже коли з результатами поїхав до лікаря, то вже стан став набагато кращим.
Вже тиждень як я живу без підтримуючих препаратів. Стан стабілізувався. Є розуміння як жити так, щоб знов не піти в піке. І це чимось схоже на фільм "Адреналін", коли не можна зупинятися. Життя стало іншим. З'явилось саме відчуття життя. Можливо це було якесь переродження. Відчуваю дещо таке і все воно вже ніколи не буде як раніше. Тож цей день народження у мене особливий. Почалось продовження життя, нове життя, в якому смакуєш кожен ковток повітря і цінуєш кожну мить.
P.S. А з вами було щось подібне?