Україно-польське протистояння за історичну правду

Ситуація навколо Польщі стала настільки складною і проблемною, що це не може не хвилювати.

Що ж змінилось з часів, коли поляки емоційно і щиро підтримували український Євромайдан, організували гуманітарну допомогу для Майдану і АТО, приймали поранених і фінансували відпочинок для дітей Небесної сотні?
Безпрецедентно зросла хвиля антиукраїнської пропаганди в польському сегменті Інтернет. Намагаючись посварити поляків з Україною, інтернет-тролі наполегливо експлуатують питання складного історичного минулого двох народів, передусім участі УПА в Волинській трагедії. І неважливо, який текст про Україну з'являється в польському інтернеті , під ним можна прочитати безліч коментарів у стилі: «знову ці бандерівці», «давайте не будемо дружити з українцями, бо вони всі антипольські і ставлять пам'ятники антипольському вбивці Степану Бандері» і таке подібне.

Таким чином, виконується основне завдання російської пропаганди – закріпити в підсвідомості поляків наступні асоціації: Українці = бандерівці, Бандера = вбивця поляків, Бандера = Волинська трагедія.

Останньою краплею в загостренні українсько-польських відносин стало прийняття переважною більшістю голосів в Сейм антиукраїнської постанови про Волинську трагедію, в якій звинувачує Україну в усьому, не вбачаючи ні грама польської вини у цій трагедії (наприклад, політика колонізації українських земель).

На руку Москві і зміна політичного курсу самої Польщі. В минулому домінування в політичному спектрі Посполітої партії «Право і справедливість»  Ярослава Качинського, суттєво зросла роль в політикумі нової парламентської фракції «Рух Кукіз-15» Павла Кукіза, який має у своїх рядах проросійських націоналістів та проросійського і антиєвропейського політика Януша Корвіна-Мікке, який у 2014 році став євродепутатом. Нові політичні сили не визнають аксіоми «Росія — ворог Польщі», а навпаки, готові домовлятися з Росією проти України. І партія Качинського, щоб утриматись на політичному Олімпі вимушена загравати з електоратом і не може вже казати, що Волинська трагедія не має значення і що не треба про неї стільки говорити. Це і є просте політичне прояснення, чому партія Качинського проголосувала антиукраїнську постанову щодо Волині.

 А взагалі польські соціологічні опитування останнім часом свідчать - поляки втомлені Україною. Аналітичні дослідження свідчать про суттєве розчарування поляків в питанні свого відношення до України. Так, 15-20% опитаних є радикальними «україноскептиками», тобто націоналістами, особами з імперським мисленням, прихильниками гасел типу «польський Львів». Як правило це молодики з початковою або середньою освітою, з низьким інтелектуальним рівнем розвитку. Проте, вони складають основу електорату партії «Право і справедливість» і Качинський вимушений к ним прислуховуватися.

 Нажаль і нинішня опозиція в Сеймі (ліберальні партії «Громадянська платформа» і «Сучасна») не може продемонструвати проукраїнські симпатії.

Тільки 10%  з них - свідомі проукраїнські поляки. Це представники творчої інтелігенції Польщі - журналісти, політики, інтелектуали, лідери суспільної думки.

І натомість переважна більшість поляків, більше 60% - це особи, яким Україна в принципі байдужа (ніколи тут не були або були раз у житті на екскурсії у Львові).

 І саме ця частина громадян Польщі приваблива з точки зору залучення їх до симпатиків України.

Що для цього треба?

Більшість поляків не розбирається в тонкощах українських реалій і дивиться на Україну крізь призму досвіду польської боротьби з комунізмом і польської трансформації. Їм  імпонує, що українці зривають з радянським минулим (як свого часу поляки) та йдуть рішуче на Захід: проводять реформи, ліквідують пам'ятники Леніну, змінюють міліцію на поліцію, віддають перевагу англійській і німецькій, а не російській мові і культурі. Головне в їхньому відношенні до України  побачити, що Україна - не Росія, але нормальна, цікава, центральноєвропейська держава, “така як ми”, “щось як Словаччина чи Чехія”.

Проте, їх невизначеність в відношенні до України обумовлена тим, що Помаранчева революція і Євромайдан, які з таким ентузіазмом були сприйняті польською спільнотою не досягли бажаних результатів і зараз стали фактором розчарування частини поляків. Корупційні скандали, які широко висвітлюються в польській пресі, бійки в Верховній Раді, провали економічних реформ, падіння життєвого рівня населення, тліючий воєнний конфлікт на Сході, неоднозначне трактування трагічних історичних подій – все це не додає симпатій к українцям, в яких поляки спочатку побачили себе самих з часів антикомуністичної революції «Солідарності» 80-тих та прозахідної трансформації 90-тих років.

І зараз багато поляків задають собі питання і не можуть знайти однозначних відповідей - може, Україна не така як ми думали? Може, це неправда, що вони бажають реформ і того, щоб так як ми стати частиною Заходу? Може вони надалі хочуть бути частиною російськомовного пострадянського простору, а нинішня війна - це тільки така тимчасова сварка усередині цього східного табору, а через 10 років вони помиряться і знов будуть разом, як країни колишньої Югославії?

І поки Україна як незалежна держава своїми діями не докаже зворотне, ми будемо продовжувати втрачати Польщу.