Як українці замість "відкритих списків" отримали кота у мішку

Нова виборча система України

Замість вступу

Для тих, хто не любить довго читати та розбиратися, достатньо просто ознайомитися зі вступом, останнім абзацом та висновками. Основний текст розрахований для тих, хто цікавиться деталями

Постановка ситуації

Верховна Рада конституційною більшістю підтримала пропозиції Президента до Виборчого кодексу, тим самим фактично поставивши крапку у питанні реформування виборчої системи України. Не зважаючи на силу силенну пропозицій та попередньої критики законопроекту, прийнятого ще Радою VIII скликання, президентська команда все ж не пішла на зміну самої конфігурації виборчої системи.

Отже, наступні вибори (чергові або позачергові) пройдуть до парламенту вже не за змішаною, а пропорційною системою. Всі ЗМІ та політики помпезно заявляють, що нарешті українці зможуть реально обирати своїх депутатів, говорячи про так звані «відкриті списки». Але це всього лише добре завчена мантра, яку більшість українців самі хочуть чути. Проте по факту те, що вводиться Виборчим кодексом, складно й неправильно називати пропорційною системою з відкритими списками.

Для початку потрібно розібратися, що ж таке ті омріяні відкриті списки. У широкому розумінні – це можливість виборця проголосувати не лише за партію, а й за її конкретного кандидата/кандидатів. Але у вузькому значенні, запровадження якого й хочуть українці, – це надання преференції саме кандидату, а не партії. Тобто, вирішальним є голос за кандидата, а не певну політичну силу. В Україні ж було запроваджено систему, яка встановлює примат партії за аналогією з тими правилами гри, які застосовуються на місцевому рівні.

Проблема №1. Псевдорегіональні округи

Відповідно, варто детально пояснити, що ж за свиню підсунули виборцям у вигляді «відкритих списків». Відтепер всі 450 мандатів закріплюються на одному загальнодержавному окрузі. Раніше на територію всієї держави відводилося лише 225, а інша половина розподілялася між мажоритарними округами. Як можна помітити, відведення всіх мандатів на єдиний загальнодержавний округ вирішує проблему окупованих територій, а саме – вакантність 26 мажоритарних округів Донецької, Луганської областей, АР Крим та м. Севастополь.

Тому здавалося б, що ж поганого у закріпленні всіх 450 мандатів за територією всієї держави? Відповідь на це питання криється у поділі України на 27 виборчих регіонів, які мають умовно замінити мажоритарку та забезпечити представництво регіональних інтересів. Ось тут і захована перша проблема. Кожна партія формує загальнонаціональний список, у який може бути включено до 450 кандидатів, і окремо регіональні списки, у кожному з яких представлено від 5 до 17 осіб. Тобто, за логікою виборцю має видаватися два виборчих бюлетені – із загальнонаціональним списком та регіональним. Наприклад, така система діє у ПАР і називається пропорційною системою паралельного комбінування.

Але в українських реаліях ситуація інша – сума всіх регіональних списків партії утворює її загальнонаціональний, оскільки кандидати першого мають в обов’язковому порядку бути включеними до регіональних списків. Тому український виборець отримуватиме один бюлетень, де матиме змогу обрати партію та надати преференцію її одному регіональному кандидату. Враховуючи, що за виборчими регіонами не закріплюються мандати, своїм голосом ви фактично даєте згоду на отримання мандатів всіма 450 кандидатами конкретної партії, а не кандидатом, за якого ви проголосували. Як можна побачити, немає жодної різниці з закритими списками. А для чого ж тоді потрібна преференція? Її функція – підвищення шансів конкретного кандидата у лотереї під назвою «розподіл мандатів» (для цього йому потрібно набрати ¼ виборчої квоти, щоб опинитися на горі свого регіонального списку, якщо ця умова не виконується, то його розташування буде таким, як це визначила партія) та створення вигляду «відкритих списків».

Проблема №2 Несправедливий розподіл мандатів

Згідно Виборчого кодексу, як і раніше, допуск до депутатських крісел отримають партії, які подолали 5% бар’єр. Відповідно, голоси, подані за такі політичні сили складаються до купи та діляться на кількість мандатів – у такий спосіб встановлюється виборча квота або простішими словами «ціна одного мандата». Далі вона однаково застосовується для розкидання мандатів між регіональними списками партій, що подолали 5% бар’єр. Тут виникає наступна проблема – майже всі виборчі регіони співпадають з межами областей. Як відомо, кількість виборців від області до області нерівномірна. Не говорячи про різницю в явці і т. і. Тому застосування загальнодержавної квоти неминуче призведе до викривлення результатів волевиявлення на регіональному рівні. Наприклад, виборці Закарпаття знаходяться в апріорі невигідному становищі, порівняно з виборцями Львівщини. Це не згадуючи виборців частин Донецької та Луганської областей. За логікою, мала б вираховуватися регіональна виборча квота. Але в такому випадку мандати повинні були б закріплятися за регіонами, утворюючи так звані плюріномінальні виборчі округи.

Але це ще не все. Уявіть ситуацію, за якої умовний Віктор Балога одноосібно набирає загальнодержавну виборчу квоту, залишаючи всіх суперників далеко позаду, але… не потрапляє до парламенту, оскільки його партія не долає 5% бар’єр. У такому випадку Закарпаття може взагалі лишитися мандатів, або мати в Раді занижене представництво у зв’язку з тим, що багато голосів за логікою системи будуть неврахованими. Звісно ж, це підриває позиції «місцевих феодалів», але по факту змушує їх купувати собі прохідні місця у більш популярних партій.

Далі починається найцікавіше. Очевидно, що всі мандати не будуть одразу розподілені між регіонами, наприклад, в силу вище згаданої гіпотетичної ситуації. Тому тут включається загальнодержавний список. Як відомо, перші 9 кандидатів кожної партії, яка подолала 5% бар’єр проходять автоматично (!). Тому вони не беруть участі в цьому розподілі. Те ж саме стосується кандидатів, які отримали мандати на регіональному рівні. Депутатські крісла розподіляються між всіма іншими кандидатами у порядку черговості, визначеною партією. Здійснюється це шляхом поділу суми невикористаних голосів (тобто тих, які були подані за кандидатів, котрі не змогли отримати мандат одразу) на виборчу квоту. Таким чином місця у загальнодержавному списку тих партій, що гарантовано подолають 5% бар’єр після 9-ого також будуть предметом корупції, оскільки майже 100% будуть прохідними. Причому це може бути кандидат, який не набере жодного голосу, а скористається преференціями своїх колег. Тому в Раду зайдуть ті особи, яких там і не дуже чекали.

Проблема №3. Вибір без вибору

У Виборчому Кодексі немає жодного натяку на праймеріз чи хоча б інший реальний важіль впливу виборців на формування загальнодержавного та регіонального списків. Окрім вище зазначених власне виборчих параметрів, саме така можливість дійсно робить списки відкритими. Як і за попередньої системи, загальнодержавний та регіональні списки формує з’їзд партії, прозорість проведення якого, враховуючи «розвиненість» інституту політичних партій в Україні, викликає великі сумніви. Ви не будете мати жодного впливу на розміщення тих 9 кандидатів, які гарантовано потрапляють до парламенту, на послідовність кандидатів у загальнодержавному списку та підбір кандидатів у своєму регіональному списку – вам цілком можуть під «брендом» запхнути «парашутиста», як це було на ряді мажоритарних округів Дніпропетровської та Чернігівської областей на цих виборах. Запропонована система жодним чином не сприяє ознайомленню з конкретним регіональним кандидатом, оскільки навіть якщо він не отримає достатню кількість преференцій, його можуть затягнути до Ради по загальнодержавному списку. Це ілюзія відкритості та прозорості.

Те, що пропонують українцям – пародія на пропорційну систему, яка застосовується в Австрії. Але розподіл мандатів там відбувається знизу до гори, існують плюріномінальні виборчі округи (нормальний аналог наших виборчих регіонів) та встановлюється виборча квота кожна для конкретного округу, що унеможливлює маніпуляції та дискримінації. Не говорячи вже про те, що в Австрії існують лише регіональні списки без загальнонаціонального, і немає можливості протягнути «потрібних» кандидатів – все вираховується по отриманих голосах.

Таким чином, нова виборча система України:

·        по факту має закриті списки;

·        забезпечує заміщення всіх 450 мандатів;

·        не враховує нерівної кількості виборців в різних областях;

·        дискримінаційна по відношенню до частин Донецької та Луганської областей, а також областей з малою кількістю виборців;

·        не нівелює, а навпаки сприяє корупції;

·        не забезпечує виборцю реальний вибір.