У багатьох приватних компаніях перевірка на поліграфі – обов’язковий етап прийому на роботу. Так майбутнього співробітника перевіряють на надійність, правдивість інформації в резюме, корумпованість, ймовірність крадіжок чи “зливу” конфіденційних даних, залежність від алкоголю чи азартних ігор.
За допомогою поліграфа компанії знаходять найкращого співробітника. То чому б народу не використовувати цей інструмент, щоб знайти найкращих політиків? Адже чесність, відкритість і некорумпованість – ті риси, які ми шукаємо для людей, що вирішують долю країни.
Організм справді рідко приховує правду. Потрібно лише вміти правильно інтерпретувати його сигнали. Такий інструмент на благо суспільства використовували ще наприкінці 19 сторіччя: італійський криміналіст Чезаре Ломброзо у 1890-х роках вимірював тиск крові підозрюваних за допомогою гідросфігмометра, а також фіксував пульс.
Більш сучасна модель поліграфа з’явилася вже у 1920-х роках завдяки поліцейському з Каліфорнії Джону Ларсону. Його винахід одночасно фіксував тиск, пульс і частоту дихання людини. З розвитком науки поліграфи вдосконалювалися і ставали більш точними.
Зараз поліграф найчастіше фіксує потовиділення, частоту серцебиття, частоту дихання та артеріальний тиск. Він відображає їх у графічному вигляді, а експерт інтерпретує зображення.
Є кілька технік роботи з поліграфом. Так, реакцію людини можуть визначати на основі контрольних запитань – тих, на які вона точно відповість правильно. Якщо показники під час інших запитань суттєво змінюються, людина, ймовірно, говорить неправду. Крім того, експерти можуть перевіряти знання “піддослідного” про певну подію. Йому дають варіанти відповіді на певне запитання, і визначають, чи реагує організм на правильну. Втім, метод контрольних запитань вважають більш надійним.
Попри значний технологічний розвиток останніх десятиріч, поліграф досі не гарантує стовідсотково правильного результату і значною мірою залежить від інтерпретації експерта. Саме тому його висновки щодо політиків потрібно розглядати в комплексі з іншими доказами і фактами: зв’язками зі злочинністю, кримінальним минулим, документами з відкритих джерел, журналістськими розслідуваннями тощо. Перевірка на поліграфі повинна стати “дзвіночком” для того, щоб звернути посилену увагу на певного службовця і розслідувати його діяльність.
Зараз перевірку на поліграфі використовують не лише приватні, а й державні структури різних країн. Безперечно, цим інструментом користуються спецслужби. Крім того, в західних країнах поліграф повинні проходити всі держслужбовці, які отримують доступ до секретної інформації.
Проте поліграф можна застосовувати не тільки для того, щоб впевнитись у відсутності “зливів” інформації, як це роблять у державних структурах, а й щоб дізнатися, чи справді людина адекватна й надійна, як відбувається у приватних компаніях. Зрештою, ми беремо держслужбовців на роботу і даємо їм зарплатню зі своєї кишені, сплачуючи податки. Тому ми маємо право знати, чи будуть вони сумлінно виконувати свою роботу.
Тож поліграф потрібно додати до загальної системи рейтингування політиків і держслужбовців. Так громадяни України, на яких працює держава, будуть знати, кому можна довіряти і хто працюватиме в їхніх інтересах.