До питання окремого російськомовного каналу в українському медійному просторі

як дискусійний майданчик для українського політикуму, російської опозиції, фахівців у сфері інформаційної безпеки, істориків, політологів.

До питання окремого російськомовного каналу

в українському медійному просторі

Офіс Президента ініціював, допоки ще на рівні заяв, створення окремого російськомовного телеканалу, орієнтованого на мешканців східних областей України та Крим. Цим самим викликав жваві дискусії щодо доцільності такого ЗМІ. Власне, така ініціатива знайде своїх прихильників, але в перспективі може стати додатковим важелем для країни-агресора в гібридизації війни.

Питання доцільності створення окремого російськомовного ЗМІ варто розглядати під таким кутом зору, який враховуватиме фінансування та суспільне значення. В першу чергу це стосується фінансової сторони питання. Чи є в держави сьогодні додаткові можливості для створення такого каналу без залучення інвестора? Відповідь – скоріше «ні», ніж «так». Чи захоче інвестор, навіть не безпосередньо, а хоча б опосередковано впливати на продукт каналу? І тут відповідь кардинально протилежна до попередньої – скоріше «так», ніж «ні». Ну, і не важко здогадатися, хто ж не пошкодує коштів, щоб отримати додатковий інструмент впливу на уже достатньо підготовленого російською пропагандою споживача. Таким чином це буде чергова битва з вітряками, яку яскраво оповів Мігель де Сервантес.

Кошти, необхідні для запуску нового проекту, будуть не зайвими при удосконаленні продуктів уже існуючих ЗМІ. Наприклад, UATV – створений після анексії Криму та окупації частини Донецької та Луганської областей в 2015 році. За задумом програми каналу орієнтовані на Європу та світ. Трансляція ведеться кількома мовами, зокрема, українською, кримськотатарською, російською, англійською та арабською. На питання чи присутній цей канал в shortlist каналів українського споживача, відповідь скоріше «ні», ніж «так». Така ж ситуація з топовими українськими каналами в близькому та далекому зарубіжжі – недостатній рівень охоплення глядацької аудиторії, в першу чергу діаспори. Додаткове фінансування уже існуючих каналів дозволить провести якісну ревізію ефірних продуктів із залученням фахівців протидії гібридній війні, захисту інформації, дослідників медійного простору тощо. Нові обличчя в якості ведучих можуть стати додатковою перевагою для споживача інформаційного контенту. І, основне, додаткове фінансування дозволить підвищити якість самого продукту, дозволить змінити форму продукту від просто повідомлення про подію до жвавого обговорення в студії, від позиції висловленої пересічним споживачем до позиції авторитетного експерта. Отримавши додаткові інвестиції в проукраїнський продукт та за підтримки проукраїнських партнерів з міжнародного медійного бізнесу, існуючі ЗМІ матимуть змогу, до прикладу, викупити права на «розкручені» та випробувані часом програми чи політичні ток-шоу, як дискусійний майданчик для українського політикуму, російської опозиції, фахівців у сфері інформаційної безпеки, істориків, політологів.

Крім фінансових витрат, особливу увагу необхідно приділити редакційній політиці – не цензурі, а саме політиці. Вона повинна залишатися проукраїнською не зважаючи на мову ефіру та в межах чинного законодавства бути контрольованою з боку держави та структур, які фахово орієнтуються в питаннях інформаційної безпеки та протидіють гібридним методам ведення війни.