P.S. ПІСЛЯВИБОРЧИЙ

Чи вони стали якимись унікальними?

Відносно «тихо» пройшли дочасні парламентські вибори 21 липня. Фахівцям відповідних сфер вони додали матеріалів для дослідження на кілька років вперед. Чи вони стали якимись унікальними? Однозначно – ні, оскільки це не перші виборчі перегони, що відбувалися в складних умовах російсько-української війни.

ЦВК неспішно, але впевнено дійшла до завершального етапу підрахунку голосів та їх офіційного оприлюднення. Результат був більш-менш прогнозований. Електоральні вподобання лідеру перегонів «Слузі народу» дозволили розраховувати на результат в дещо більше ніж 43%, «Опозиційна платформа – За життя» – зупинилася на позначці в 13%, «Європейська Солідарність» та «Батьківщина» в межах 8% на кожну окремо та «Голос» з результатом близьким до 6%. Саме ці партії привели за партійними списками в загальнодержавному виборчому окрузі 50% депутатів до складу новообраної Верховної Ради. Ще 50% – це депутати-мажоритарники. Вони ж – мажоритарнаки – повинні «посилити» парламентські фракції. Можна по різному оцінювати такий результат. Проте не рахуватися з ним не можливо. І це видима частина виборчого процесу, яка трансформується в остаточні сухі цифри.

Значно цікавішим є сам процес волевиявлення, що призвів до результату, який дозволив активізуватися проросійським силам. Сьогодні маріонеткові засоби масової інформації поширюють інформацію із заявами одного з найодіозніших політиків – кума президента країни-агресора Віктора Медведчука. Будучи одним з лідерів опозиційної частини політикуму та декларуючи опозиційність, як метод парламентської роботи, він висловив сподівання, що у Верховній Раді його політична сила зможе об’єднатися з більшістю задля зміни основи української державності – Конституції. Звичайно, про зміну Конституції йде мова давно і «Слуга народу», як і парламентські партії попереднього скликання, офіційно заявляла про наміри модернізувати Основний Закон. Такі заяви стали одним з інструментів, що використали орієнтовані на Росію сили, для підсилення переконань свого електорату. Їхнім основним меседжем стала теза про примарні особливі умови для ОРДЛО та мир – на кістках загиблих героїв за цілісність України – на умовах агресора.

Граючи, в основному на ностальгічних почуттях частини вимушених переселенців та відверто проросійської частини електорату – так званій п’ятій колоні, агресор через своїх підгодованих і, значно рідше, через ідейних агентів впливу, забезпечив собі місце в законодавчому органі влади України. Маючи перспективу представництва в парламенті, колишні опозиціонери на словах, а насправді опозиціонери до цивілізаційного поступу України, готові навіть не на роль «золотої карти» у прийнятті ключових рішень, а за будь-яку ціну очолити більшість, сподіваючись на відсутність у неї досвіду політичної боротьби.

Тому сьогодні основним завданням демократичних сил вбачається консолідація зусиль над створенням умов для зміцнення досягнутого за останні роки, примноження здобутків та виправлення помилок, які унеможливлять повернення до автократії та тоталітаризму.