Про агресивний сексизм на політичній арені

Чи нормально для європейської демократичної країни — знищувати людину, лише повісивши на неї ярлик, без об’єктивного розслідування та рішення суд?

Попередню владу звинувачували в недобросовісному використанні медійних інструментів. Однак тепер нова влада, яка позиціонує себе як така, що гостро критикує все старе та невблаганно відмовляється від старого (шкільної форми чи кабінетів на Банковій), використовує ті ж інструменти, але в більш згущеному, аж до нудоти, форматі.

Аналізуючи тему гендеру та відверто цинічних проявів сексизму на політичній арені увагу привернув випадок агресивної поведінки медіа стосовно однієї з кандидаток.

Загалом було декілька скандалів, пов’язаних із номерами в списках партій. Це №73 партії «Слуга народу» — Ірина Панченко та №30 партії «Європейська солідарність» — Наталія Баласинович. Після постпраймеріз їх обох виключили. Ось тільки якщо в першому випадку причиною стали питання щодо компетентності кандидатки, її публічного образу, то у другому — фрагменти відео та медійний шлейф від нього. Можна навіть говорити, що ми зіштовхнулися із якісно організованим цькуванням особистості. Коли взяли інтимну проблему (сімейну драму) і перенесли її на політичний образ у публічному просторі. Іншими словами, медійне копирсання в чужій спідній білизні, що, по-перше, порушує право людини на приватне життя, а, по-друге — утискає право жінки бути обраною.

Тому, аналізуючи цю ситуацію, без прив’язки до особистості та політичних уподобань учасників, ми зіштовхуємося із прикладом агресивного, незавуальованого сексизму та кібербулінгу, де ключову роль відіграв телеканал «1+1».

Сексизм тут полягає в тому, що певний момент приватного життя жінки поставлено на одну шальку терезів із її управлінським досвідом та досягненнями. Ми не можемо говорити про рівність, поки не буде рівності в оцінці. Якщо суспільство чи певне медіа вирішило, що для кандидата та кандидатки в народні депутати першочергове значення має їхнє приватне життя — отже, така воля народу. Проте шкала оцінки має бути однаковою для всіх, незалежно від гендеру, політичної сили чи регіону.

Щодо терміна «кібербулінг», то замінити його можна на «медійне кілерство». Адже, по суті, під гучною назвою «журналістське розслідування» нам подають матеріали, обплетені абсолютно суб’єктивними висновками, в яких:

а) недотримано права на паритетність;

б) порушено принцип презумпції невинуватості.

Виникає питання: а чи нормально це для європейської демократичної країни — знищувати людину, лише повісивши на неї ярлик, без об’єктивного розслідування та рішення суду?

Це питання слід передусім адресувати суспільству, його толерантності та черствості до проявів агресії та насильства, а також — журналістській спільноті, яка мовчить і дозволяє своїм «колегам» паплюжити звання журналіста, знецінювати поняття «журналістське розслідування» і загалом нівелювати журналістську етику.