44… 39… 10… 5… 3…1 – На старт! Увага! Вибір!

Про азартність нашого електороту

Виборча кампанія дуже схожа на марафон із перепонами. На старті всі учасники щасливі та сповнені надій, а ближче до фінішу глядачі бачать лише лідерів. Решта або ховаються за виром пилу з-під ніг першої п’ятірки, або взагалі зійшли з дистанції. Чи то сили свої переоцінили, чи то пари «кросів» не шкода заради фото «на старті» та «бейджика учасника»?

Таку ж паралель можна провести і між електоратом та вболівальниками. У кожного є свій «улюбленець», да й усі 44 учасники на старті мали свого «фана». Та ось коли на дистанції лишається лише троє, оціночна шкала різко змінюється. Тепер обирають не того, кому симпатизують, а «переможця». Цікавий парадокс. Можна в шапочці свого «улюбленця», ївши «печивко» скрізь, де тільки його роздають «марафонці», робити ставку на того, хто, на твою думку, переможе…. щоб потім розділити мале-е-е-е-е-есенький шматочок ейфорії переможця і сказати: «Та я знав, що буде він…».

Однак є різниця.

Чим керується виборець, коли ставить галочку? За словами фахівців, 90% — емоціями, 10% — розумом.

Чим керується вболівальник, коли ставить ставку?

 Емоціями? Та ніколи! 

Він чудово розуміє, що, зробивши помилку, не просто буде лузером в очах знайомих, а реально втратить «бабки». А тому і «здоров’ячком» поцікавиться свого «героя», і минулими успіхами, ще й хто спонсор запитає (про всяк випадок). І лише проаналізувавши, зваживши всі «за» і «проти», зробить ставку. А кажуть, вболівальники азартні. Виходить, що найазартніший у нас електорат, принаймні, його 90%.