Хто кому служить

27 березня «Слуга народу-3» вийшов на телеекран

Нарешті. Те, чого давно очікували фанати кіношного президента Голобородька і реального актора Зеленського, те, що в умовах виборчої кампанії стало приводом для дискусій за участю численних юристів і політичних експертів – сталось. 27 березня «Слуга народу-3» вийшов на телеекран. І тепер у глядачів, які 31 березня прийдуть на виборчі дільниці, з»явилась третя, остання, а тому вирішальна, можливість віднайти десять, а може й більше, відмінностей між кіношним президентом і реальним кандидатом на таку ж посаду. Тим більше, що Володимир Зеленський, не зважаючи на його нелюбов до «живого» спілкування з журналістами та виборцями, надав за останні три місяці достатньо інформації для порівнянь і критичних оцінок. ​Хоча за бажання можна знайти і те, що об»єднує Голобородька та Зеленського. Це, приміром, недосвідченість і першого, і другого. У фільмі чесний, але недосвідчений, президент потрапляє в різні, іноді комічні, а в третьому сезоні і по-справжньому драматичні ситуації. А в результаті кіношна країна проходить через кілька майданів, путч і роз»єднання. Не хотілось би, аби теж саме трапилось і в реальному житті. А ще відсутність досвіду і навичок у кіношного президента компенсується присутністю біля нього більш досвідченого куратора з неоднозначною репутацією. Поруч з політиком Зеленським теж вже можна побачити радників з досвідом. Це окрім відомого олігарха. ​А ще президента Голобородька і кандидата Зеленського об»єднує «російське питання». І мова тут не лише про мову. Хоча обидва російській мові у спілкуванні віддають належне. В даному ж випадку, йдеться про російський фактор. В новому фільмі він взагалі відсутній. Принаймні, в перших двох серіях. І все, що сталось з Україною, включно з майданами, путчом та дезінтеграцією країни, це справ рук самих українців – політичних опонентів Голобородька. Політик Зеленський «шпаргалки», підготовлені політтехнологами, звичайно ж, вивчив. І слова «Росія» у своїх виступах він не уникає. Більше того, визнає, що «у нас війна з Росією», що «треба вводити санкції проти Росії», «виступати в міжнародних судах з позовами з відшкодування збитків, завданих Росією». Але стійкого відчуття, що у нього сформувалась принципова позиція щодо Росії та її керівництва, з чітко визначеними червоними лініями, не має. Натомість, приміром, у чинного президента така позиція є. Як є і розуміння, думаю, у багатьох виборців - чого чекати у його взаєминах з Кремлем, а чого - ні. ​Це у фільмі неочікувані повороти в сюжетній лінії сприймаються «на ура». В реальному ж політичному житті цінується протилежне - передбачуваність.