Чому я голосуватиму за Смешка?

На це є щонайменше 10 причин

Перш ніж робити вибір між чотирма десятками кандидатів в президенти, варто замислитися над тим, чому кожен з них балотується. Ні, відповідь на це питання не є очевидною. Парадокс нашого часу в тому, що зі згаданих чотирьох десятків лише кілька осіб дійсно претендують на посаду №1. Боротися за владу не є поганим, головне, аби згодом використати цю владу на благо. Згадаймо хоча б, що на перших виборах президента, у далекому 1991-му, за булаву змагалися лише шестеро, і кожен з них дійсно мав бажання керувати країною. Нинішні претенденти у більшості своїй такого бажання не мають.

          Хтось із них іде технічним кандидатом. Хтось – задля відповідного рядка у резюме. Хтось – з прицілом на парламентські вибори. І, нарешті, лише доволі обмежене коло політиків дійсно хоче бути президентом. До них можна віднести тих, чиї імена знаходяться у верхній частині списку. Так, Порошенко та Тимошенко, поза всяким сумнівом, дуже сильно прагнуть влади. Те саме, напевно, стосується і Гриценка, Ляшка чи Бойка. Про що думає (і чи думає взагалі) Зеленський – я навіть не берусь судити. Але й до цієї невеличкої групи, яка не грає в ігри, а дійсно змагається за владу, слід надзвичайно уважно придивитися.

          Порошенко та Тимошенко вже були при владі. На високих державних посадах перебував й Гриценко. Чи стало легше жити простим українцям від їх присутності у владних кріслах? Ані на йоту. Про відверто проросійського кандидата та про не менш відвертого популіста не варто навіть й говорити. А відтак з тих, хто зберігає шанси на обрання, залишається Ігор Петрович Смешко. Саме за нього я збираюся проголосувати сам і закликаю це зробити своїх читачів.

          Чому – Смешко?

          Перша причина полягає в тому, що він цілком відповідає попиту на нові обличчя. Ті, хто вже керував і докерувався до нинішнього стану речей, мають піти. Водночас із тим зовсім невідомому претенденту українці навряд чи б повірили. Тоді як в Смешку ідеально збалансовані його відомість у минулому та відсутність у нинішніх коридорах влади.

          Друга причина в тому, що Ігор Смешко вже довів свою ефективність. Я маю на увазі його керування Службою Безпеки у ті переламні дні, коли в Києві відбувалася Помаранчева революція. Саме Смешко став на заваді ймовірному кровопролиттю, не дозволивши увійти до Києва внутрішнім військам, мобілізованим за наказом тодішнього прем’єра Віктора Януковича. Якби нинішні силовики та правоохоронці були такими, як Смешко, не було б теперішніх конфліктів між різними відомствами, не було б очевидної заангажованості керівників цих відомств в інтереси того чи іншого кандидата.

          Третя причина пов’язана із принциповістю Ігоря Смешка. При ньому точно була б подолана корупція, тому що він – офіцер та людина слова. Адміністрацію президента не довелося б закидувати плюшевими свинями, натякаючи на непокараних фігурантів останнього корупційного скандалу, якби на чолі держави стояв Смешко. Такої ситуації я не уявляю в принципі. Переконаний, що президентство Смешка забезпечить українцям добробут та комфорт, чого ми всі потребуємо і що є додатковим стимулом обрати саме цього кандидата.   

          Четверта причина – це досвід роботи Смешка у силових органах та у спецслужбі. Я вважаю, що такий професійний бекграунд дисциплінує та формує в людині стриманість, відповідальність, вміння спитати і з себе, і з інших. У нас вже був в президентах «червоний директор» Кучма, мрійник і де в чому фантаст Ющенко, «міцний господарник» Янукович та «добрий бізнесмен» Порошенко. Досить з України «господарників» та «бізнесменів», вони надто вільно трактують нашу державу як свою власну вотчину. Переконаний, що прихід людини з офіцерським досвідом (де поняття честі все ще багато важить) буде на благо всіх нас.

          П’ята причина. Ігор Смешко є рівновіддаленим від будь-яких політичних груп. За ним не тягнеться довгий «хвіст» у вигляді біганини з партії у партію чи з фракції у фракцію. Смешко – не з тих, хто прокидається зранку лібералом із тим, аби увечері відійти до сну консерватором. Так само Смешко не є людиною бізнесу, не замащений у корупційних скандалах і не причетний до олігархічних «сімейств».

          Шоста причина. Смешко так само не пов'язаний із Росією. А в умовах нинішньої війни це є великим плюсом. Ба навіть значною та непереборною перевагою. Не будемо вказувати пальцем на тих, хто так чи інакше отримує вказівки з Москви та служить їй або – як мінімум – грає на два фронти.

          Сьома причина. Смешко є українцем. Може, він не носить демонстративно вишиванку, не вдягає солом’яного бриля і не кохається у трипільський культурі, проте це справжній українець – не зайда і не запрошений з-за кордону «фахівець». Ба навіть його українська мова свідчить на його користь – як відомо, декому з високопосадовців опанувати державну мову виявилося не під силу, дарма, що при владі вони знаходяться вже п’ять років.

          Восьма причина – у тих добрих словах та схвальних характеристиках, які Ігор Смешко отримує з вуст впливових людей. Їхні думки також не можна ігнорувати, а до слів варто дослухатися. Мені сподобалося те, як про Смешка висловився екс-голова СБУ та екс-міністр оборони Євген Марчук. «Я знаю Ігоря Петровича давно-давно і точно знаю, що йому не потрібно буде вчитися на президента. З перших секунд після інавгурації, навіть серед ночі, він буде готовий приймати найскладніші рішення. Але найголовніше, що якийсь час він сам буде очолювати реалізацію цих рішень доти, поки не переконається, що виконавці готові, знають як і вміють результативно працювати на жорсткому супротиві. Його темп і пресинг витримають не всі. Наші іноземні партнери багато чому приємно здивуються», – зазначив Марчук.

          Дев’ята причина. Мені особисто дуже імпонує, що за сім’єю Ігоря Петровича так само не волочиться шлейф зі скандалів. Чому це важливо? Тому що кумівство та непомірні трати дружин / дітей наших високопосадовців час від часу стають сюжетами для журналістських розслідувань. Смешко ж має надійний тил у вигляді своєї родини, і головне те, що цей тил – чистий.

          Десята причина. Зрештою, мені до душі суто людські якості цього кандидата. Його інтелігентність, мудрість та поміркованість, одночасно сила та доброта. Деяким суперникам Ігоря Петровича не відмовиш у розумі, у діловій хватці, проте місце душі у них – вакантне. А це, погодьмося, закладає проблеми на майбутнє. Бо досить складно «обирати серцем» того, в кого серця нема.

          А якщо без зайвої лірики, то я міг би ще довго перелічувати ті якості, які я вважаю обов’язковими у президента України, та співвідносити їх з чеснотами Ігоря Смешка. Наприклад, зазначити, що для глави української держави, який представляє її на міжнародній арені, не зайвим був би й досвід навчання у Гарвардському університеті (який є у Смешка), а також володіння англійською, французькою та німецькою мовами.

          Але я вважаю, що сказано вже достатньо. Як казали давні римляни, sapienti sat, тобто «розумному досить». Щиро сподіваюся, що розумні виборці серед українці лишилися та навіть перебувають у більшості. До них я, власне, й апелюю.