Нова поліція – захисники народу чи опричники Авакова?

Першочергова ідея створення «нової поліції» була і є служити народу. Невже така коротка пам’ять? Чи рефлекси, прищеплені старою системою, виявилися сильнішими?

Основне призначення поліції, з моменту її виникнення і дотепер, не змінилося. Це легітимний орган примусу в забезпеченні законності й порядку. Є лише історичні та національні особливості, які часто схильні до змін.

2014 року легітимність української міліції була настільки підірвана, що задля запобігання подальшому «злочинному сепсису» потрібне було негайне «хірургічне втручання». Саме хірургічне – з перейменуванням та повним перезавантаженням правоохоронної системи. Звідси і така масова піар-кампанія з набору нових кадрів та атестація всіх старих. Без концепції «tabula rasa» ніякого ефекту не було б. Звідси сотні селфі, тисячі постів і мільйони коментарів. Населення повірило, що «народна поліція служитиме народу, і тільки йому одному».

Та, як писав Шевченко, «недовго сонце гріло, недовго молилось». Убивство херсонської активістки Катерини Гандзюк, інцидент на Контрактовій площі, побиття активістів у відділку Подільського управління поліції ГУНП у м. Києві – і довіра населення до поліції на рівні 1–5%.

Коли стався збій? Може, під час відбору кандидатів і через умови атестації?

Персональні результати атестації так і не опубліковані. Дізнатись, хто із нинішніх працівників дійсно переатестований, хто поновлений, а хто її і не проходив – неможливо. Та й сама атестація не могла бути ефективною, адже рівень юридичної компетентності рядових співробітників, м’яко кажучи, бажав кращого (ви ж пам’ятаєте: «Учитись я не хочу, робити я лінюся. Поїду я до Києва в міліцію наймуся»).

Разом із тим, у випадках, коли не було ким замінити (а це було дуже часто на рівні міст та районів), явно непрофесіонали успішно переатестовувались і працювали далі

Щодо поновлених за рішенням суду, то таких 90%! Цифра вражає. Особливо, якщо уявити, що це стара «гвардія», яку «скривдили» і яка повернулась, аби «відновити справедливість».

То, можливо, вся справа у безвідповідальності?

В результаті проведених реформ значно скоротилися повноваження прокуратури, яка з органу контролю за законністю перетворилася на «придаток» структур, відповідальних за досудові розслідування. Тому, як і раніше, скарги на незаконні дії поліцейських або надходять безпосередньо в поліцію, або в прокуратуру (Державне бюро розслідувань (ДБР)), яка переадресовує їх тій же поліції. Щодо патрульних, то скарга потрапляє до відділу моніторингу, який вирішує, чи це дисциплінарне, чи кримінальне порушення. Якщо кримінальне, то справу передають ДБР. Та більшість адміністративних справ усе ж закінчуються відписками.

Зате в Законі про національну поліцію з’явилася нова вимога. Тепер керівники територіальних органів поліції мають проводити щонайменше раз на два місяці відкриті зустрічі із представниками органів місцевого самоврядування. Мета таких заходів благородна – обговорення діяльності поліції, визначення поточних проблем та обрання найефективніших способів їх розв’язання.

Та ось проблемка. По-перше, цю норму якщо й виконують, то часто формально. А по-друге, якщо раніше начальник області чи району керував усіма службами – від патрулів до кримінального розшуку, то тепер окремі підрозділи (патрульна, економічна поліція, підрозділ із боротьби з нарко- та кіберзлочинністю) вивели в окреме лінійне керівництво, локалізоване у МВС. Тобто територіально вони обслуговують свій регіон, але напряму керівнику територіального органу не звітують.

Звичайно, можна ще багато писати про недолугість законодавства і важкі часи, низькі зарплати і втрату ентузіазму… Якби не одне «АЛЕ!». Першочергова ідея створення «нової поліції» була і є служити народу. Невже така коротка пам’ять? Чи рефлекси, прищеплені старою системою, виявилися сильнішими?