Про маскулінність і фемінність майбутнього парламенту

Для роздумів політтехнологів

20 років тому в списку кандидатів на пост Президента України вперше з’явилася жінка (принаймні за статтю це була жінка) – Наталія Вітренко, лідер Прогресивної соціалістичної партії України. Сьогодні в нас 44 кандидати і з них вже 4 особи жіночої статі. Звичайно, прогресом це назвати складно: при відсотковій перевазі жінок над чоловіками на 8% (54% населення країни – таки жінки), 9% від списку кандидатів – не показово.

Та тут буде корисним проаналізувати не так «кількісні», як «якісні» показники. Повернемося до 99-го року. Свідомо зробивши акцент на «статі», я хотіла нагадати про гендерність такого політичного актора як «Наталія Вітренко». Нагадаю, що гендер, на відміну від статі, містить в собі соціальний та психо-емоційний аспект, а  не репродуктивні чи тілесні відмінності. Маскулінність асоціюється з активністю, агресивністю, незалежністю, самовпевненістю. Фемінність — із сентиментальністю, м’якістю, несміливістю тощо. Згадуючи епатажність Вітренко, не треба бути психологом, щоб зрозуміти, що вона якраз обрала для себе чоловічу роль.

Її передвиборча програма включала: ліквідацію депутатської недоторканості та пільг, зменшення прямих податків до 7%, відміну НДС, введення єдиного фіксованого податку для підприємців, зниження процентної ставки на кредит до 4% річних, вихід України з МВФ, репреватизацію власності тощо. ( В силу зміни ситуації на міжнародній арені, - не будемо чіпати питань мови, дружби з Росією і незалежності від Америки). Кожен пункт – типового «маскулінного» формату: агресивно, радикально і самовпевнено. Та все ж їй слід віддати належне, з’явившись вперше в списку серед кандидатів-чоловіків – у передвиборчій програмі вперше прозвучало: «50% відсотків місць в структурах влади – жінкам!».

Тепер у нас вже чотири кандидати – жінки: Юлія Тимошенко, Ольга Богомолець, Інна Богословська та Юлія Литвиненко.

Колись, у 2010 році, після виключення із БЮТу, Олег Ляшко спрогнозував Тимошенко ту ж участь, що і Вітренко, провівши між ними паралель. Невже вони такі схожі?

Лозунг Тимошенко «Я захищу Україну»  - відразу ж видає її чоловічий гендер. Далі по програмі – такий же «маскулінний» присмак у кожному пункті. Серед найбільш повторюваних фраз: «боротьба  – головне завдання», «радикальні реформи», «реальні справи», «ліквідувати», «покарати», «скасувати», «добитися» тощо.

«Ліквідація» - часте слово і програми Інни Богословської, що показово доповнюється пунктом «легалізація зберігання зброї». А далі та ж тема Донбасу, Криму і податків.

Ідеологія передвиборної програми Ольги Богомолець більш соціально-ліберальна із соціально-фрагментованими кроками покращення життя громадян: введення обов'язкової страхової медицини, збільшення зарплати військовим, заборона оподаткування грошей заробітчан та ін.

Яскраво вираженою «фемінністю» програми виділяється – Юлія Литвиненко. І це стосується як вступу, змісту, так і самого «гендерного» фону програми. Вперше, в програмі кандидата в Президенти йде позиція виходячи із ролі «матері», а не «борця» чи «економіста-професіонала». Жодної агресії чи радикальності, лише м’якість, помірність, системність і консолідація. Серед ключових фраз: «об’єднати зусилля», «регіональне співробітництво», «конструктивний діалог», «консолідація професіоналів», «розумна економія ресурсів» тощо.

Це однозначно не агітація. Скоріше екстраполяція тенденції президентських виборів на майбутні парламентські. Верховна Рада восьмого скликання має найбільший відсоток обранців жіночої статі за всю історію незалежної України – 11,1 %, або 47 жінок із 450 депутатів. Для порівняння: в першому скликанні їх було всього 11, що становило 2,3%. Змінився і якісний склад. Від факту самої присутності в списку – тепер на жінок все частіше роблять «ставку» як на представника, комунікатора та медіатора. І справа тут не в задекларованій обов’язковій партійній квоті в 30%. Більшу роль тут відіграє потреба часу, і вичерпність політичних технологій на «маскулінному полі». Тому, говорячи про відсоток жінок-обранців дев’ятого скликання, він однозначно буде вищим за попередній. Якщо ж говорити про «типажі» представниць жіночої статі, то на фоні «войовничої чоловічої політики», радикальності реформ і самовпевнених (часто необдуманих) кроків з контрастним бонусним відсотком все частіше виступатимуть жінки – не «лицарі в збруї», а «жінки-матері», із м’яким підходом, помірним реформуванням та природним і щирим (!) страхом за майбутнє своїх дітей. Електорат – вже боїться нових реформ і втомився від перманентної боротьби. То ж політтехнологам лиш залишатиметься вчасно підхопити такий суспільний запит і знайти вдалих виконавиць потрібних ролей.