АТЕНТНІ ІНСТРУМЕНТИ УКРАЇНСЬКОЇ ПОЛІТИКИ

Маніпулятори вже готові оголосити лідера, не знаючи навіть його офіційної програми.

ЛАТЕНТНІ ІНСТРУМЕНТИ УКРАЇНСЬКОЇ ПОЛІТИКИ

(частина перша - ЗМІ)

Процес становлення в Україні демократичної політичної системи є динамічним і, водночас, складним. Особливість українського політичного процесу напередодні старту виборчих кампаній 2019 року – президентської та парламентської – полягає у підтримці штучної розбалансованості та неузгодженості його чинників в умовах гібридизації війни, а також у нестійкості й розмитості політичних орієнтацій громадян. Власне, на цих особливостях і будуються технології просування кандидатів та створення їхнього політичного іміджу. Однією з характерних рис стратегії політичних сил в українських виборчих кампаніях є латентний маніпулятивний характер інформаційних технологій із використанням ЗМІ. 2018 рік став свого роду 20-тим ювілейним в цьому питанні. Масштабно та достатньо ефективно технологія використання засобів масової інформації в українських виборчих кампаніях почалася з парламентських виборів 1998 року. На цей час національний медійний простір встиг структуруватися, і політтехнологи, запозичивши уже існуючий світовий досвід, адаптували його до українських реалій, а ЗМІ почали використовувати як ефективний інструмент впливу на виборців. На сьогодні ж окрім традиційних друкованих, теле- й радіоканалів широко використовуються Internet-видання та соціальні мережі. Саме останні займають значний сегмент прихованого маніпулятивного впливу.

Особливістю виборчого процесу наступного року є те, що маніпулятивний вплив готувався впродовж останній років в умовах кремлівсько-української війни. Стратегічна поразка путіністів-ляльководів змушує їх все ж придумувати способи, як відробити отримані гонорари. Впродовж 2014-2018 років вони підігрівали суспільство за допомогою підгодованих ЗМІ та «спеціалізованих» груп в соціальних мережах, прикриваючись зрозумілими для мас гаслами, вишукуючи й підтримуючи людей, які сповідують політичний нігілізм, аполітизм, чи відчувають розчарування, та в такий спосіб формуючи багатовекторність політичного процесу – «Divide et impera!».

Ще задовго до офіційного старту виборчої кампанії легко відстежуються латентні інструменти впливу. Простим прикладом може слугувати поява величезної кількості соціологічних досліджень щодо майбутнього переможця президентської гонки. Маніпулятори вже готові оголосити лідера, не знаючи навіть його офіційної програми. Для контрасту в рейтингові списки, по-перше, вносяться існуючі політики, по-друге, ті, чиї ідеї чи вони самі припали пилом, але живі в пам’яті електорату і, по-третє, зірковий десант. Останні, можливо, й не здогадуються про свої політичні амбіції.

Ще однією особливістю майбутнього надвідповідального для України політичного 2019 року є спроба перевести реальне політичне життя у віртуальний простір, щоб потім знову в реальному житті отримати політичні дивіденди. Новою формою політичної активності стали сайти, форуми, чати, які дають можливість «зустрітися» з політиками, висловити свою позицію взявши, наприклад, участь у віртуальних політичних дискусіях. Все б нічого і прогрес очевидний. Але прогрес лише з точки зору чистої конкурентної боротьби політичних сил, (а не в умовах гібридної війни), де за кожен, уже не віртуальний, а реальний голос б’ються політтехнологи. У тих же, в кого отримати потрібний голос неможливо, маніпулятори намагаються викликати інертність до реальних дій, та перевести у віртуальну активність.

Ті політичні структури, які сьогодні бачать для України тільки цивілізований шлях розвитку через Євроінтеграційні процеси, є відповідальними перед соціумом за прозорість механізмів влади, відкритість діяльності державних установ, політичних партій та лідерів. Проявом політичної волі з боку політиків мала б стати відмова від приховування вузькоегоїстичних дій владних осіб та їх адептів, кланової політики, змов тощо. Але прихованою для їхнього та нашого спільного ворога має залишатися діяльність щодо захисту національних інтересів, боротьба з тероризмом та криміналітетом.