і я теж плакав (бо ця біда торкнулась і моєї родини). кляли Москву. і я теж кляв (бо завжди її кляну і щиросердечно ненавиджу, є за що). але...
а чи правильно ми, дорогі мої співвітчизники, вшановуємо події Голоду? лише ж виємо від болю ран, які не заживають, і мовчимо про тих, хто цьому не скорився? хто цьому протидіяв, знаючи, що за це доведеться заплатити своїм життям?
є ж знакова постать - Микола Лемик. студент, якому було 18 років. який коли було рішення проводу ОУН, щоб світова громадськість дізналась про Голодомор, сам вирішив бути виконавцем цього завдання.
в 1933-му році Лемик вчинив атентат - застрелив радянського консула в Львові.
готувався Микола, в першу чергу, не до самого атентату, а до судового процесу. знав, що все одне буде смертна кара. а суд і ті часи був чудовим піар-майданчиком.
під час засідання він поводив себе навдивовиж гідно. виступав так, що завдяки його Подвигу весь світ дізнався про те, як тут мільйони українців вмирали голодною смертю.
серед мільйонів онлайн-сліз дня вчорашнього я не побачив жодного посту пам`яті Лемика (певно, такі були, але зовсім мало). і це не правильно. а як Батько Франко вчив?.. годі ридати - час здобувати! і шанувати людей чину.
знаєте, скільки вулиць Лемика в Україні? одна. у Львові. ще в 2015 році десь в ці дні я виступив на сесії Рівненської міської ради і озвучив пропозицію назвати одну з вулиць нашого міста іменем Героя Миколи Лемика.
міський голова Володимир Хомко сказав, що це правильно, ініціював якусь там робочу групу. але в Україні, як відомо, хочеш завалити якесь питання - створи робочу групу або комісію. далі будуть багатогодинні розмови ні про що, які традиційно закінчуються нічим. минуло три роки - вулиці Лемика в Рівному досі нема. звісно, Володимиру Євгеновичу приємніше витрачати свій час на черговий земельний дерибан чи обкладання поборами підприємців...
а, і останнє. про «співпрацю» ОУН з нацистами. засудженому до смертної кари Лемику змінили з часом вирок на пожиттєве ув’язнення. в 1939 польське місто Седльці, де він сидів, бомбардували німці - і Микола зміг вирватися на волю. попри важкий стан здоров`я внаслідок тюрми продовжив боротьбу з окупантами, не розділяючи їх за національною ознакою. був арештований гестапо і розстріляний нацистами в Миргороді в 1941 роціИсточник:
Андрій Лозовий,
Народний депутат України,
Заступник лідера фракції Радикальної партії Олега Ляшка