Моя революція триває
21 листопада 2018, 22:22
Власник сторінки
Народний депутат України, заступник лідера Радикальної партії Олега Ляшка
тойво в капюшоні волохатому і благородному капелюхові - то я.
стою, як санчо панса, тікі без осліка. на світлині ніби посміхаюсь, а в дєйстітєльності воно все не так радостно. то 19 січня на Груші. з одного боку - драйв революційний. і гордишся, що Ляшко з людьми, коли інші засцали (не усі, але майже). з іншого - газ не саме приємне задоволення, м’яко кажучи. був у мене тоже респіратор, так побачив: пацанчик років, ну, щонайбільше шістнадцять задихається і з ніг ледь не валиться. ясно, що йому віддав. а сам обмотавсі улюбленою арафаткою (оця не з чужих країв, купив в Рівному на базарі у бабушки-генія маркетингу, каже вона: «то якась скатертина, маленька, но хароша») ...але настрій загалом чудовий. однак, за мить - носілкі, а там чоловік лежить з поглядом безумним, і руки у нього нема, обрубок вище ліктя припечений... і стає враз...та ні, не страшно. злісно стає. злісно, що хочеться вити. і щомиті проклинаєш межигірського Бегемота, який тільки жере, сере і страусів своїх споглядає. а найдорожче - країну нашу святу - приніс кацãпам на голубом блюдєчкє з залатой кайомчкою, тьху, упир, шоб ти здох, навіть думати за тебе гидко. Бегемотом його, до речі, свої ж і прозвали. коли зрозуміли, що підарас. ...і цей погляд пораненого неістовий - так смерть на життя дивиться, а життя - на смерть. і діти зовсім в балаклавах з камушками і першими коктейлями. і Октан, який десь пропав, і не знаєш, чи все добре з ним. і Лінуха, який обвішався якимись кастрюлями, виліз із самого пекла на перекур, та й питає: «я похожий на крєстоносца?». і Сашко, який свариться, шо я прогубив турботливо передбачений ним респіратором. і Чаплигін з мокрими очима: «я міста в про це всю жизнь». і Марко, який вирішив перемогти беркут нашатирним спиртом. і ще з десяток божевільних, яких в такі моменти відчуваєш найріднішими людьми на світі... і, дивлячись на поранених, провідавши Лесю в нашвидкоруч організованому шпиталі, просиш Бога про одне: «хай це все буде не даремно». і я досі вірю, що так і було. бо не може бути інакше. розчарування не повинні вганяти в депресію. вони краще годяться для висновків. щоб більше не повторювати тих однотурових помилок. щоб не віддавати ворогу ні сантиметра української землі без жодного пострілу. все - в наших руках. і країна, все одно, буде іншою. майдан - він в серцях був. але не в усіх, хто там був - в голові. це справді важко - навчитись мислити інакше. але цей шлях вже незворотній. моя революція триває.
Андрій Лозовий,
Народний депутат України,
Заступник лідера фракції Радикальної партії Олега Ляшка
Рубрика "Блоги читачів" є майданчиком вільної журналістики та не модерується редакцією. Користувачі самостійно завантажують свої матеріали на сайт. Редакція не поділяє позицію блогерів та не відповідає за достовірність викладених ними фактів.
Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.