ЕФКТИВНІСТЬ РЕАЛІЗАЦІЇ ВОЄННОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ

Сьогодні перед Україною стоїть багато складних викликів і один з них - вміння керувати процесами національної безпеки

Основні напрямки воєнної політики України хоч і окреслені та унормовані в нинішній нормативно-правовій базі проте, в реаліях українського сьогодення вже й вони не є догмою. Так, протягом останнього періоду сталася низка подій, які свідчать про те, що розстановка акцентів змістилась (відтепер для нас є пріоритетом утримання позитивної динаміки розвитку всього сектору безпеки і оборони не зважаючи на кардинальні зміни у зовнішньо-політичній площині: майбутні вибори до європейських інституцій у 2019 році, втягування Кремлем нашого північного партнера, Республіки Булорусь, у свої воєнні авантюри з розміщенням власних воєнних формувань на їх території, визнання та надання Вселенським патріархатом автокефалії Українській православній церкві і як наслідок – загострення конфронтації в середині українського суспільства, тощо). І що найголовніше, питання національної безпеки України стали предметом популістських торгів головних претендентів в президентських перегонах. Суспільству нав’язується “відверта брехня”, яка дескредитує державну політику України, як в очах міжнародної спільноти так і перед нашими стратегічними партнерами – країнами ЄС, члентів НАТО та США. І це все на фоні того, що Російська Федерація нарощує свою присутність на азовсько-причорноморському напрямку, відкрито саботує міждержавні домовленості з Україною та зумисно “підштовхує” своїх сатрапів до конфлікту з нами, хоча “Україна прагне підтримувати дружні відносини з усіма державами світу на основі міжнародних договорів, укладених на принципах рівноправності, невтручання у внутрішні справи, взаємоповаги до незалежності, суверенітету та територіальної цілісності” . Ще одна проблема про яку воліють зараз менше говорити – це гроші. “Гроші правлять світом”, навіть в умовах війни. Не дивлячись на те, що з року в рік бюджетний запит на потреби безпеки і оборони збільшується але інфляція і негативні тенденції світової економіки та торгівлі не дають нам бажаного результату, це очевидний факт і нам його потрібно визнати. Станом на 30 червня 2018 зовнішній державний та гарантований державою борг України становив 41,5% від валового зовнішнього боргу країни. При такій ситуації важко забезпечити потужне та стабільне фінансове підгрунтя на реалізацію всіх заходів воєнної політики держави. Але є ще інше питання – ефективність використання вже наявного ресурсу та політична воля вищого керівництва держави на проведення ще більш глибоких та безповоротних реформ в галузі оборони, які не будуть піддаватись жодним впливам. Звідси головна проблема – вміння суб’єктів воєнної політики України реалізувати весь спектр заходів щодо ефективності забезпечення національної безпеки держави та суспільства в цілому. Можна окреслити певні шляхи вирішення цього завдання: Імідж. Реальна протидія інформаційній війні проти України з боку Російської Федерації та її сателітів. Їх негативний вплив та формування відповідного іміджу нашої країни дуже відчутний то ж ми маємо відійти від політики декларування до політики рішучих дій, не доганяти потяг, який пішов. Розганяти свій власний “локомотив пропаганди” на всі фронти. Про Україну мають знати не лище те, що у нас йде війна але й що працює економіка і ми вперто та рішуче йдемо до врегулювання конфлікту в ОРДЛО. Гроші. Збалансований Бюджет та його потреби на оборону. Спрямовувати основні видатки на розробку, модернізацію та закупівлю новітніх та перспективних зразків військової техніки та озброєння, реалізацію проектів якісної системи логістичного забезпечення, тощо. Підготовка відповідних кадрів. Як варіант – передача певного сектору “оборонки” в приватні руки (досвід США в цьому питанні дуже позитивний); Інтеграція. Пришвидшення переходу структур військового управління Генерального штабу Збройних Сил України та видів Збройних Сил України та структури за стандартами НАТО. В так званій “гонитві за стандартами” ми можемо зруйнувати попередні структури не оформивши нові, що неминуче позначиться на керованості військами (силами). В умовах сьогодення та війни на Сході України – це дуже критичний показник; Відповідальність. Прийняття на законодавчому рівні (або внесення до вже існуючих нормативно-правових актів в сфері безпеки і оборони) відповідальності суб’єктів реалізації воєнної політики України за її не виконання, зрив або внесення деструктиву, що тягне за собою незворотні наслідки. Таким чином відбудеться замикання всього циклу в системі воєнної політики України: Закон → суб’єкт → об’єкт → реалізація положень Закону → юридична відповідальність; Доброчесність. Усвідомлення того, що за всіма процесами стоїть людина: солдат, офіцер, генерал, працівник, тощо. Звідси – вирішення гострих питань соціального характеру. Відмовитись від підходу “гречковкидів”. Україна стала на вірний шлях і питання доброчесності тут є не менш важливим. Виборовши душі людей та їх прихильність можна сміливо втілювати будь-які проекти на благо країни. Варто пам’ятати, що зраджують не інтересам, а за хліб, бо “ситий голодного не зрозуміє”. Еліта. Тільки вискоінтелектуальні, відповідальні та глибоковмотивовані особистості можуть протистояти сьогоднішнім викликам та загрозам у сфері воєнної політики. На словоблудах ми далеко не поїдемо. Висновок. Втілення запропонованих шляхів вирішення піднятої проблеми не є складним: питання часу, бажання та глибокого розуміння того, що або ми матимемо свою Батьківщину, або її втратимо.