ДИРЕКТОР НАБУ НЕ ВОРОГ КРЕМЛЮ?

Чому директора НАБУ Артема Ситника немає у санкційному списку Російської Федерації?

1 листопада 2018 року прем'єр-міністр Російської Федерації Дмитро Мєдвєдєв підписав Постанову Уряду Російської Федерації, якою ввів в дію спеціальні економічні заходи щодо 322 українських громадян і 68 компаній. Серед українських громадян туди потрапили відомі політики, керівники силових структур, переважна кількість не готових на співпрацю з Кремлем осіб. Уже зрозуміло, що це не спонтанна дія з боку РФ, а ретельно підготовлений крок. На меті він мав не так економічний тиск, як внесення плутанини у голови виборців на передодні Президентських перегонів в Україні. Вже зараз розгораються дебати, чому туди потрапила Ю. Тимошенко та С.А. Семочко і не потрапили Анатолій Гриценко та депутат БПП Максим Ефімов.

Санкційний список містить ряд вкрай вражаючих моментів. У ньому наявні керівники всіх силових та правоохоронних відомств України. Зокрема, в списку фігурують прізвища Генерального прокурора України Юрія Луценка, Міністра внутрішніх справ Арсена Авакова, Голови Служби безпеки України Василя Грицака, головного військового прокурора України Анатолія Матіоса, начальника Генерального штабу Віктора Муженка, Міністра оборони України Степана Полторака, секретаря РНБО Олександра Турчинова і навіть Директора ще недіючого Державного бюро розслідувань Романа Труби.

В такому підході до визначення осіб, щодо яких уряд країни-агресора вирішив застосувати санкції, немає нічого дивного. Адже кожен силовик ворожої країни апріорі є фігурою, на яку слід здійснювати максимальний тиск. І якщо ти хочеш продати українському суспільству ідею, що певні особи є запеклими ворогами Російської Федерації, то треба у список включати реальних ворогів.

Та на наше здивування, ми не знайшли в цьому списку прізвища Директора Національного антикорупційного бюро України Артема Ситника. Така вибірковість уряду країни-агресора вкрай вражаюча. Адже тільки завдяки корупції в українській політиці, правоохоронних органах, суді та решті державних органів Росія змогла глибоко вкоренити свій вплив на українське життя. Відповідно директор органу, що бориться з корупцією, автоматично стає ворогом Кремля. І його б сміливо можна було використовувати в такому списку.

Ситуація стає ще більш дивною, якщо брати до уваги інформацію про:

- наявність у близьких родичів Артема Ситника російських паспортів, що останнім часом замовчується;

- факт продажу земельної ділянки в окупованому Росією Криму дружиною Артема Ситника. До речі - факт продажу земельної ділянки в окупованому Криму директор НАБУ Артем Ситник настільки сильно хотів приховати, що не відобразив отриманих від такого продажу коштів в щорічній декларації за 2017 рік, чим вчинив кримінальний злочин, який є підслідним очолюваному ним органу.

Щось дивне є в тому, коли посадова особа, яка за посадою мала б руйнувати сталі корупційні зв`язки кремлівської і української влади, а також нищити зрозумілі всім корупційні механізми впливу Кремля на ласих до грошей українських високопосадовців, опиняється поза списком ворогів режиму Путіна. Варіантів тут небагато. Або Ситник їм зовсім не заважає, або навпаки є фігурою, на яку Москва має певний вплив і може використовувати його в особистих цілях. Якщо взяти перший варіант, то виникає слушне запитання: а чим тоді Кремлю заважає Директор ще недіючого ДБР Роман Труба чи його заступниця Ольга Варченко? З іншого боку, Кремль бачить для себе загрозу в тих, кого сам директор НАБУ Артем Ситник називає своїми ворогами чи недоброзичливцями. Це і Генеральний прокурор України Юрій Луценко, і Перший заступник Голови Служби безпеки України Павло Демчина.

Давнє мудре прислів’я каже: «Скажи мені, хто твій друг і я скажу, хто ти». Те ж можна сказати і в зворотньому напрямі про ворогів. А ще кажуть, що ворог мого ворога – мій друг. Тож санкційний список країни-агресора помножений на незрозумілі дії Директора НАБУ Артема Ситника та факти з його життя, які сам очільник НАБУ вперто приховує, приводять до певних висновків, які аж ніяк не на його користь. Такі факти лише вкотре переконують в необхідності подальшого апелювання до національних безпекових структур з метою поглибленої перевірки та вивчення особи та біографії Директора НАБУ Артема Ситника, якої йому, з незрозумілих причин, вдалося уникнути перед призначенням на займану посаду. Особливо зважаючи на те, що за своєю посадою Директор НАБУ є важливим секретоносієм, а очолювана ним структура – надією мільйонів українців на подолання корупції, яка, без сумніву, сьогодні становить загрозу національній безпеці і лише сприяє агресивним планам Кремля щодо України.