2 роки потому - чи дійсно НАБУ виправдовує сподівання?

Чому у НАБУ такий невисокий рейтинг довіри?

Центр імені Разумкова з 1 по 6 червня 2018 року проводив дослідження під назвою «Довіра громадян України до суспільних інститутів». Один із найцікавіших показників це довіра до безпекових та правоохоронних органів. Наприклад  армії у суспільстві не довіряє 32% громадян. А мають довіру до неї 57%. До речі, ці показники практично збігаються з минулим роком.  Якщо ж взяти СБУ, то довіру до нього мають 32% (35% у 2017) населення, в той час як не довірять 53% (46% у 2017).

Якщо взяти НАБУ, то історія ще цікавіша. Довіру до нього мають 16%, порівняно з 20% минулого року, а НЕВІРЯТЬ в орган 63% громадян (56% у 2017 році). Та на відміну від інституцій, що існували з першого дня Незалежності України, НАБУ орган новостворений. Чому на сьогоднішній день в Україні така зневіра до органу, який має неспівставний бюджет по відношенню до функцій та кількості працівників порівняно з тим самим СБУ?

Відповідь  на це  багатогранна і складна, та давайте спробуємо розібратися в основних моментах.

По-перше: НАБУ  орган, який існує у тісній співпраці зі спеціалізованою антикорупційною прокуратурою. Вплив Генеральної прокуратури на останню був суттєво зменшений, аби забезпечити незалежність та неупередженість до нових справ. Відповідно, що НАБУ і САП тонко відкалібрований механізм, який має забезпечувати єдиний результат. Очевидним стає, що якщо голова НАБУ  пан Ситник намагається шпигувати, прослуховувати, обвинувачувати голову САП  пана Холодницького, то спільного результату досягти практично неможливо. Це ставить під питання перше й основне завдання НАБУ – боротьбу з корупцією. А від так платники податків, їх представники у ВР, Президент ставлять під питання доцільність існування самого НАБУ та пана Ситника, як його голови.

По-друге: НАБУ практично не доводить  до кінця історії з топ-корупціонерами. Яскравими прикладам є і Борислав Розенблат, Максим Поляков, Роман Насіров, Микола Мартиненко, справи по топ-менеджерах Приватбанку. Більше того, кожен раз по кожній подібній справі вони самі роздмухують піар-кампанію – подивіться на наші досягнення, а при передачі справ у суд виявляється, що при зборі доказів, були порушені ті чи інші процесуальні норми і звинувачення розвалюється. Сам Ситник вважає, що проблема через відсутність Антикорупційного суду. Однак стає питання, що генеральна прокуратура і СБУ  ведуть свої справи у суді і добиваються обвинувачуваних вироків. А НАБУ не може.

По-третє:  останнім часом діяльність НАБУ стає все більш скандальною. Це стосується і підозри проти заступника керівника СБУ, яка була підписана детективом з темним минулим, який завідомо знав про неправомірність цих дій. Це також стосується і звинувачень в сторону Міністрів – пана Омеляна та пана Петренка. Звинувачення проти пана Омеляна ґрунтуються на його начебто незаконному збагаченні за 18 років на посаді. Сума збагачення перевищує суму його офіційних доходів за цей час на 1 мільйон гривень. Такого роду звинувачення перетворюють на фарс саму історію, бо дуже нагадають міф про те, як сумнозвісного чиказького мафіозі Аль Капоне саджали до в’язниці за несплату парковочного талону.

Крім того, кожна з цих історій тісно пов’язана з чутками про те, що і Омелян і Петренко є людьми Гройсмана. І претензії до них виникли тільки після того, як Прем’єр-міністр відмовився від свого бажання балотуватися у Президенти.

Ці факти, знов наводять громадян на думку: а яке основне завдання НАБУ – боротися з корупцією чи виконувати конкретні політичні завдання?

По-четверте: детективи НАБУ постійно потрапляють у якісь курйозні скандали – то їх ловлять на  незаконному прослуховуванні осіб, то їх ловлять з наркотиками у службовій машині, в центрі міста, то вони влаштовують «розбірки» з представниками САП. То їх представники самі виявляються задіяними у злочинних схемах, шантажі і тиску на представників інших державних структур. Все це свідчить не про нову якість роботи, а про старі радянські методи у «новій обгортці».

По-п’яте: боротьба з СБУ. Служба Безпеки України один з органів, який є безпосереднім конкурентом для НАБУ  у боротьбі  корупцією. Принаймні , Саме НАБУ так вважає. Інакше практично неможливо пояснити спроби Агенції потіснити Службу у цій сфері. Неправомірна справа проти Павла Демчини – це ще один доказ цього. Який виходить далеко за межі доброчесної конкуренції.

Сукупність всіх вище наведених факторів пояснює, чому рейтинги довіри до НАБУ такі низькі, не дивлячись на його новизну і шалений кредит довіри на самому початку його існування. Така ситуація, звісно не відображає результативність роботи, однак слугує тривожним сигнальчиком щодо сприйняття даного органу і його керівника Артема Ситника суспільством.  Адже, якщо довіра впади нижче необхідної планки він просто буде звільнений, що, власне, колись і трапилось з Арсенієм Яценюком на посаді Прем’єр-Міністра.