ЗМІ та вибори: мораль, закони та шкурний інтерес

Українські реципієнти в наших медіа завжди стикалися з такими проблемами як фейк, дезінформація, замовні матеріали з прихованою рекламою.

Постійно існувала політична реклама, ще не можна скидати з рахунків і непрофесіоналізм - коли журналіст не перевіряє інформацію. Не всі українці розуміють де фейк, деякі навіть не те що не допускають можливості існування фейку, а й не розуміють, що це. Відповідно, не допускаючи навіть такої можливості, – не перевіряють інформацію. Медіаграмотність на нулі. Щоб якось зарадити ситуації, потрібно підвищувати медіаграмотність на суспільному рівні.

У деяких школах уже проводяться уроки медіаграмотності. Але це, певним чином, локальні проекти. Потрібно проводити такі заходи на масштабному всеукраїнському рівні. І навчати цьому повинні не вчителі, які пройшли тренінг, а професіонали. До того ж, не тільки у підростаючого покоління повинні формуватися такі знання. Варто придумати такий проект, який охоплював би якомога більше людей.

Власники найрейтинговіших каналів мають свій інтерес у виборах. Запитання чи буде політична реклама розподілятися рівно, чи передвиборча агітація буде проходити чесно, я думаю, варто залишити без відповіді.

Відкритими залишаються і питання, які реформи потрібно провести, що змінити на законодавчому рівні, щоб ситуація щодо висвітлення у медіа інформації про вибори стала інакшою. На мою думку: ніякі. Ніякі законодавчі акти не допоможуть. Причина проста: ніхто їх не дотримуватиметься і ніхто не каратиме порушників, бо це не вигідно тим, хто має таке право.

У нашій країні існує непогана законодавча база, яка на папері досить добре регулює порядок висвітлення виборів та передвиборчої агітації, також яка регулює професійну поведінку медійників під час цього періоду. Та чи буде це робити засіб масової інформації, якщо він фінансується одним з кандидатів на пост Президента?

Розглянемо ч. 8 ст. 60 Закону України «Про вибори Президента України» «Засіб масової інформації, який надав ефірний час або друковану площу кандидату на пост Президента України, не може відмовити у наданні ефірного часу чи друкованої площі на тих же умовах іншому кандидату. Ця вимога не поширюється на засоби масової інформації, засновниками (власниками) яких є партії - суб'єкти виборчого процесу». Але ж ефірний час не гумовий. І не всі кандидати чи партії мають у своєму розпорядженні однаковий бюджет, тому оплатити тривалу рекламу у прайм-таймі зможе не кожен. Але, дійсно, є різниця, на вихідних чи у будній день транслюватиметься реклама. Тут теж виникає питання контролю коштів, витрачених на вибори.

Частина 5 ст. 61 цього ж Закону  - «Протягом 20 хвилин до і після теле-, радіотрансляції передвиборної агітаційної теле-, радіопрограми відповідного кандидата на пост Президента України забороняється у будь-якій формі коментувати чи оцінювати зміст передвиборної агітаційної програми, давати будь-яку інформацію щодо цього кандидата, цієї партії». А якщо в цей час в ефірі політичні новини чи політична програма? Та ще й канал нелегітимно пропагує якогось кандидата. Знову: закон є, контролю за виконанням немає. Хіба хтось напише скаргу? Якщо хтось і напише, то доки її розглянуть і вибори уже закінчаться. А переможців не судять, хіба переможець з опонентами спробує рахунки звести – це ми бачимо на прикладі України.

Чому за всіма подібними порушеннями не слідкують редактори, власники, ЦВК – зрозуміло. А чому не слідкує суспільство? Різні можуть бути причини, але однією із них залишається відсутність медіаграмотності.

У частині 12 цієї ж статті говориться, що протягом демонстрації політичної реклами, що здійснюється за рахунок коштів виборчого фонду кандидата на пост Президента України, обов’язково демонструється прізвище, ім’я та по батькові її замовника у формі текстового повідомлення, яке має займати не менше 15 відсотків площі екрана і бути виконане контрастним кольором до фону та бути сприйнятним для глядача. Чи знали Ви про це раніше? А якщо й знали, то чи бачили?

Зараз у нас є суспільне телебачення, у Законі України «Про суспільне телебачення і радіомовлення України» вказано, що 100 відсотків акцій акціонерного товариства «Національна суспільна телерадіокомпанія України» належить державі. Людовік ХІV говорив «Государство - это я», ну побачимо, хто у нас держава…

Здавалося б, у нашому медіапросторі існує медіаплюралізм. Дивлячись з якою країною порівнювати – у деякій мірі він існує. Але, знову ж таки, наш медіаплюралізм регулюєтья фінансами, впливом магнатів, чиновників, особистими інтересами, впливає навіть той же непрофесіоналізм журналістів. Тому говорити, що в нас існує медіаплюралізм, особливо, якщо справа стосується політики – це не до кінця чесно.

То як же зарадити усім вищевказаним проблемам? Найпростіший вихід – думати головою, аналізувати і САМОСТІЙНО робити висновки.