Вибори без вибору

Через рік в Україні мають відбутися чергові президентські вибори.

Через рік в Україні мають відбутися чергові президентські вибори. А це означає, що з кожним наступним днем в нашому житті політики ставатиме більше, обличчя кандидатів на біг-бордах та телеканалах з‘являтимуться все частіше, а бажання йти на виборчу дільницю залишатиметься все менше.

Хто наразі в грі?

Список вже підтверджених та поки що потенційних кандидатів на пост глави держави до болю знайомий. Адже це практично ідентичний «набір кандидатів», яких ми бачили  на минулих, позаминулих, а то і на давніших виборах президента. За час, який пройшов з моменту попередніх електоральних перегонів, у більшості цих людей встигли змінитися партійні вивіски, впливові спонсори та кількість ботоксу на обличчі.  А от що стосується їхніх реальних державницьких досягнень, то тут змін значно менше.

Чи варто чекати на нових кандидатів?

На жаль, досі в українській політиці не з‘явилися ті нові обличчя, на які ми так довго чекаємо. Обличчя, на які ми ще не втомилися дивитися по телевізору, які не були винуватцями корупційних скандалів, не займали протягом десятків років високі державні посади, не володіють сумнівним бізнесом та  не мають по кілька іноземних паспортів.

Разом з тим, це не означає, що таких людей немає в принципі. Навпаки, в країні  їх – десятки, а то й сотні. Проблема в іншому –вони не створюють небезпеки для «старожилів» української політики. Адже останні , на відміну від перших, мають щедре фінансування з боку олігархів, медіа підтримку, розвинену партійну інфраструктуру і впливових політичних товаришів. Зважаючи на це, чесному і незаплямованому кандидатові пробитися до політичного олімпу стає надзвичайно складно.

Чому політична еліта країни не змінюється?

До попередньої проблеми додається ще одна – відсутність будь-якої політичної пам‘яті в українців. Адже мало де в світі люди можуть голосувати за корупціонерів та відвертих інтелектуальних невдах,  зневірятися в них, а на наступних виборах з тою ж впевненістю обирати їх знову. На питання про причини такої безпам‘ятності  є хоч і банальна, проте об‘єктивна відповідь. По-перше, незалежна Україна існує протягом порівняно недовгого періоду часу. А  чесні, прозорі та конкурентні вибори тут зародилися і зовсім недавно. Якщо західне суспільство вже навчилося розбиратися в «сортах» партій та їх лідерах, то в нас цей процес ще лише зароджується. Та й партій в нас стільки, що на всю Європу вистачить, і відразу розібратися в тому who is who не так і просто. По-друге, вже традиційно для України, потужний вплив на суспільну свідомість справляють традиційні ЗМІ, підконтрольні все тим же олігархам, які, подібно до багатих любителів кінних перегонів, щедро фінансують своїх «перевірених гінців». Виходячи з вищевказаних причин, отримуємо закономірні плоди.

Чи є вихід із цього «зачарованого кола» причин та результатів?

Звичайно, є. І шукати його маємо в першу чергу в собі. Перше: потрібно критичніше ставитися до будь-якої інформації, яку ми отримуємо з різноманітних джерел. Перед тим, як робити аби-які висновки, краще кілька разів перевірити почуте на інших ресурсах. Наступне: читайте біографії кандидатів та їхні реальні досягнення. Адже багато з них часто вихваляються закордонною освітою, глобальними реалізованими проектами та політичними здобутками, хоча насправді навчалися в коледжі, а їхніми єдиними «здобутками» стали численні скандали та ненависть з боку населення. Третє: голосуйте не за картинку, програму чи за обіцянки. Голосуйте за людей,  ідеї і майбутнє, якого самі собі бажаєте.  Колись Альберт Ейнштейн (подейкують,  далеко не остання людина в науці) сказав: «Найбільша дурість – це робити одне й те ж саме і сподіватися на інший результат». І я дуже сподіваюся, що ми до цих слів все ж таки прислухаємося.