Затяжна зима 2017-2018 року показала на ділі рівень енергетичної безпеки України: всього лиш трохи більше тижня низьких температур та зимовий початок березня і влада вже змушує країну «прикрутити». Соціальні заклади (лікарні, дитсадки, школи, ВУЗи тощо) рівно як і приватні домогосподарства повинні, на думку можновладців, суттєво зменшити витрати газу через дефіцит, який склався в енергобалансі держави.
І якщо вищі навчальні заклади можуть просто відправити викладачів та студентів на відпочинок за свій рахунок до початку потепління, що вони вже успішно зробили, то як бути з лікарнями, багато з яких переповнені хворими? Що і як «прикручувати» у їхньому випадку?
Абсурдно виглядає ситуація, коли багата на ресурси держава не може зігріти своїх громадян навіть у не дуже сурову зиму. Але це наша реальність, нажаль. Ще один маркер «життя по-новому». Чи дійсно все так погано, що вдіяти нічого не можна? Звичайно ні.
Просто базовим елементом державної енергетичної політики повинен бути економічний прагматизм, направлений на забезпечення національних, а не приватних меркантильних інтересів. Крім того, цей прагматизм в інтересах держави та її народу, повинен стояти в пріоритеті перед політичною принциповістю, яка в даному випадку коштує Україні мільярдів доларів США. Я думаю, ви вже зрозуміли, що мова йде про газ, який ми закуповуємо по реверсу з Європи.
Декілька цифр для розуміння ситуації. На сьогодні ціна імпортованого газу для України включає в себе прогнозну ціну на німецькому газовому торговому майданчику (хаб NCG), а також вартість транспортування газу із західного кордону України. За такою ціною (230-250 дол за 1000 куб/м) НАК "Нафтогаз України" отримував газ на кордоні цього року. До неї додаються
витрати на доставку газу внутрішніми трубопроводами, обслуговування системи, ПДВ, а також націнка Нафтогазу. В результаті роздрібна ціна на природний газ становить близько 10 000 гривень за 1000 куб.м. Ця цифра лягла тягарем на споживачів – громадян України.
Ця ціна могла бути дещо нижчою, якби ми купували газ напряму, а не в обхід через ЄС. Але ж, схема реверсу і було вибрана для того, аби не купувати газ у агресора – Російської Федерації. Разом з тим, даний хід мав би логіку, якби ми замість російського газу дійсно купували газ будь-якої іншої країни. Натомість, по суті, ми купуємо той самий російський газ, але просто у Словаччини, який проходить транзит Україною, а потім повертається до нас із подорожчанням доларів на 20-30 за 1000 куб.м. І за це платить народ, віддаючи часто останні гроші за комунальні послуги.
За підрахунками економістів, з того часу, як Україна почала брати газ по реверсу, за «європейський газ» було переплачено вже більше 2-х мільярдів дол.США. Переплачено грошей, яких у держави в стані війни і так немає.
Важливо згадати і про газ українського виробництва, якого наша держава видобуває близько 20 млрд.куб.м. на рік. Де ці об’єми? Чому в кризовий для країни період цей газ продовжують використовувати як завгодно, тільки не в інтересах населення? Володіння надрами на території країни – це конституційне право українців, яким нехтували усі 26 років незалежності і продовжують нехтувати сьогодні: людям радять «прикрутити» в той час, як хтось заробляє на українському газі надприбутки.
Державі вже давно потрібен якісний енергетичний аудит та національний енергетичний баланс, який буде публічно доступним. Необхідно розуміти скільки газу ми видобуваємо, купуємо, скільки точно і в яких напрямах використовуємо тощо. В поєднанні з розумним розпорядженням власним природним ресурсом та більш прагматичною політикою у цій сфері, держава могла б досягти більшого рівня енергетичної безпеки. Для цього є усі необхідні умови, окрім якісного менеджменту на рівні держави.