ВИКЛИКИ ФОРМУВАННЯ ТОЛЕРАНТНОСТІ В ОСВІТНЬОМУ ПРОСТОРІ ПІСЛЯ ОКУПАЦІЇ КРИМУ

Реалії сьогодення доводять, що окупаційна влада Криму не здатна забезпечити належні умови для здобуття освіти та розвитку особистості.

ВИКЛИКИ ФОРМУВАННЯ ТОЛЕРАНТНОСТІ

В ОСВІТНЬОМУ ПРОСТОРІ ПІСЛЯ ОКУПАЦІЇ КРИМУ

У ХХІ ст. Україна остаточно встановила свій орієнтир на входження в спільний освітній простір цивілізованих країн. В нових умовах сучасного полікультурного глобалізованого суспільства, а надто, після окупації Криму, коли навчальні заклади стикаються з новим викликом забезпечення належних умов для здобуття освіти внутрішньо переміщених осіб, дедалі більшого значення набуває розвиток толерантних стосунків між людьми.

Реалії сьогодення доводять, що окупаційна влада Криму не здатна забезпечити належні умови для здобуття освіти та розвитку особистості. За чотири роки окупації потік людей, які отримали статус внутрішньо переміщених осіб, не припинився. І якщо для представників українського чи російського етносу зміна місця проживання не є таким болючим питанням, оскільки соціокультурне середовище достатньо знайоме, то для представників інших народів, передусім, кримськотатарського – це може стати нагальною проблемою.

Сім’ї, які вимушено покинули звичне для себе соціокультурне середовище після окупації, потребують особливої уваги. Адже сама адаптація потребує часового ресурсу. Найскладніше цей процес може відбуватися в молодіжному середовищі. Юне покоління за своїми психофізичними та віковими особливостями важче переносить процес адаптації. Поведінка та ставлення до представників інших національностей, їх рівень етнічної толерантності є визначальним для міжетнічної стабільності в учнівському та студентському середовищах.

Власне, поняття толерантності, в найбільш загальному значенні, розуміється як терпиме ставлення до інших людей, незалежно від їх етнічної, національної або культурної приналежності; здатність індивіда сприймати без агресії думки, судження, особливості поведінки і зовнішність іншої людини.

Однак, стик культур неминуче призводить до конфліктів. І тому на противагу толерантності приходить інше явище – інтолерантність. Вона є не що інше як прояв нетерпимості у відносинах і поведінці людини при взаємодії з іншими людьми на основі найрізноманітніших ознак. До крайніх проявів інтолерантної поведінки можна віднести дискримінацію, ксенофобію, екстремізм.

В умовах гібридизації війни саме молоде покоління є найуразливішою суспільною верствою. Так учнівська та студентська спільнота завжди виступала в авангарді змін. Але й ця частина суспільства в силу не сформованості окремих компетенцій чи достатнього життєвого досвіду легко піддається навіюванню, легко сприймає популістські заклики інтолерантного характеру, особливо за відсутності бар’єрів в інформаційному просторі.

За такої ситуації, заклади освіти з 2014 року прискорили перехід до адаптації нових реалій. Сучасним заклад освіти може вважатися лише тоді, коли він здатний забезпечити формування толерантності, віротерпимості та миролюбності, виховання почуття поваги до інших народів, їхніх традицій, цінностей та досягнень, усвідомлення несхожості й прийняття всього етнічного та культурного розмаїття світу. Саме такі освітні установи, в яких відсутні шори минулого, повинні стати майданчиком для вільного обміну думками.

Сьогодні освіта покликана стати тією силою, що здатна забезпечити формування толерантності своїх вихованців. Сучасній молоді, незалежно від соціального статусу та етнічного походження, необхідно прищеплювати такі якості як гнучкість (уміння адаптуватися до ситуацій взаємодії, що змінюються), комунікабельність (уміння будувати діалог з представниками різних національностей), здатність до співробітництва (відкритість та готовність до налагодження взаємодії), емпатичність (уміння емоційно відгукуватися на проблеми особистості).

Значного результату у формуванні покоління, здатного примножувати досвід предків та відстоювати ідеали людяності, можна досягти спільними зусиллями громадськості, педагогічного чи науково-педагогічного колективів, які позбулися принизливої рабської покірності перед «сильними світу цього» та забули, що «моя хата скраю», націлених на активізацію залучення учасників освітнього процесу до полікультурного середовища навчання, насиченого громадського життя, активної участі в різнопланових заходах.