Подвійне громадянство та загрози для України

22 февраля 2018, 11:40
військовий експерт
0
46

Подвійне громадянство та загрози для України

Отримання подвійного громадянства становить пряму небезпеку для Української держави і загрожує національній безпеці нашої країни. Однак попри те, що згідно з Конституцією подвійне громадянство в Україні заборонене, українці де-факто дедалі частіше отримують таке громадянство з Румунією, Угорщиною та Росією, а також і з низкою інших країн. Зважаючи також на оприлюднені дані ЗМІ щодо деяких відомих українців, які, начебто, мають подвійне громадянство, а також інших осіб, які є громадянами іншої держави, але отримали український паспорт, люди справедливо задаються питанням: чи дозволено в Україні подвійне громадянство? Для відповіді на це питання, насамперед, пояснимо поняття «подвійного громадянства», а також те, чим воно відрізняється від другого громадянства, розкриємо його суть і відмінність деяких понять, пов’язаних із цією темою.

Множинне (подвійне) громадянство (біпатризм, поліпатрізм) – це правове становище фізичної особи, яка одночасно перебуває у громадянстві двох чи більше країн.

Від біпатридів, тобто осіб, які мають два або більше громадянства, потрібно відрізняти подвійне громадянство, властиве деяким складним державам. Так, подвійне громадянство належало громадянам СРСР, тому що вони були громадянами Союзу і громадянами суб’єктів федерації. На підставі ст. 8 (1) Договору про Європейський Союз кожний громадянин держави-члена, крім володіння громадянством патрімоніальної держави, є і громадянином Союзу.

Випадки подвійного громадянства мають місце внаслідок різноманітного вирішення законодавством окремих держав питань про набуття і втрату громадянства. Можна також сказати, що подвійне громадянство є результатом колізії законів про громадянство різних держав. Воно може виникнути, наприклад, при народженні дітей від батьків, що мають різне громадянство, при натуралізації або в інших випадках. Подвійне громадянство виникає, також, у разі одруження жінки, яка є громадянкою країни, законодавство якої не позбавляє жінку свого громадянства при її одруженні з іноземцем (наприклад, Франція, США, Швеція), або громадянином такої країни, що автоматично надає громадянство жінці-іноземці, яка одружилася з її громадянином (наприклад, Бразилія).

Законодавство України про громадянство виходить з невизнання одночасної належності громадянина України до громадянства іншої держави. Ще в початковій редакції ст. 10 Закону України «Про громадянство» від 8 жовтня 1991 р. було зафіксоване положення, відповідно до якого: «За особою, що є громадянином України, не признається приналежність до громадянства іноземної держави». Але усе ж цей, закон припускав можливість виникнення подвійного громадянства на підставі міжнародних угод України. На сьогодні наявність за громадянином України подвійного громадянства не визнається. Особа, що має подвійне громадянство, перебуваючи на території однієї з держав, у громадянстві якої вона перебуває, як правило, не може посилатися на свої зобов’язання стосовно іншої держави. Кожна держава, у громадянстві якої перебуває біпатрид, має право вважати його своїм громадянином і вимагати від нього виконання відповідних обов'язків.

Статтею 2 Закону України «Про громадянство України» передбачено, що законодавство України про громадянство ґрунтується на принципі єдиного громадянства – громадянства держави Україна, що виключає можливість існування адміністративно-територіальних одиниць України. Якщо громадянин України набув громадянство (підданство) іншої держави або держав, то у правових відносинах з Україною він визнається лише громадянином України. Якщо іноземець набув громадянство України, то у правових відносинах з Україною він визнається лише громадянином України.

Разом з тим добровільне набуття громадянином України громадянства іншої держави, згідно з ч. 1 ст. 19 цього Закону, є підставою для припинення громадянства України: «1) добровільне набуття громадянином України громадянства іншої держави, якщо на момент такого набуття він досяг повноліття. Добровільним набуттям громадянства іншої держави вважаються всі випадки, коли громадянин України для набуття громадянства іншої держави повинен був звертатися із заявою чи клопотанням про таке набуття відповідно до порядку, встановленого національним законодавством держави, громадянство якої набуто». Проте навіть дану обставину можна не розцінювати як заборону подвійного громадянства, оскільки втрата громадянства України відбувається не автоматично з набуттям громадянства іншої держави, а виключно з дня видачі Указу Президента України про припинення громадянства щодо певної особи.

Законом не встановлено, як саме громадяни України мають декларувати друге громадянство. Адже в Україні немає форм фіксації подвійного громадянства. Довести факт наявності подвійного громадянства практично неможливо, а багато країн, такі як Ізраїль, Румунія, Угорщина не видають довідок про подвійне громадянство, що робить неможливою дію ухваленого закону. Закон передбачає, що неподання або несвоєчасне подання повнолітнім громадянином України, який добровільно отримав іноземне громадянство, заяви про це і копії документа, що підтверджує отримання ним іноземного громадянства, – тягне за собою накладення штрафу від 10 до 30 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (від 170 до 510 грн). Ті самі діяння, вчинені службовими особами органів державної влади та органів місцевого самоврядування, – тягне за собою накладення штрафу від 50 до 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (від 850 до 1700 грн). Але згідно з Конституцією, людина двічі не може бути притягнута до юридичної відповідальності за одне й те саме правопорушення. Це означає – якщо один раз вас оштрафували, то надалі можна мати два паспорта.

Ситуації подвійного громадянства або без громадянства аномальні й збиткові не тільки стосовно до відповідних осіб, але й тому, що вони можуть породжувати і дійсно породжують конфліктні ситуації і спори між державами. На рівні загального міжнародного права їх неможливо розв’язати, хоча в окремих випадках деякі заходи вживаються. Так, відповідно до норм міжнародного права про зовнішні зносини держав, кодифікованим нині в ряді універсальних конвенцій, діти дипломатичних агентів і інших відповідних їм осіб, які народилися на території держави їхнього перебування, не набувають громадянства в силу винятково законодавства цієї держави. Тому основний засіб зм’якшення або недопущення ситуації подвійного громадянства або безгромадянства полягає в укладанні договорів про громадянство між заінтересованими державами, що і має місце на практиці.

Поняття «подвійне громадянство» в Росії є окремим випадком множинного громадянства. На сьогодні РФ легалізувала це питання з Таджикистаном і Туркменістаном. Стосовно інших країн світу, слід зазначити, що в деяких випадках, навіть попри дозвіл мати друге громадянство і паспорт, володарі декількох громадянств не сприймаються владою Російської Федерації, на території країни в якості подвійних громадян. Для опису такого стану речей в юриспруденції ввели поняття «правовий вакуум». Росія, подвійне громадянство в якої переживає своєрідну кризу, підписала з Туркменістаном і Таджикистаном договір, згідно з яким кожна зі сторін має визнати за громадянами право набути громадянство іншої країни, не втрачаючи громадянства першого. Що стосується прав, обов’язків, соціального забезпечення людей з подвійним громадянством, а також їх військової служби, підписані договори визначають, що ці питання перебувають у компетенції тієї країни, на території якого такий «подвійний» громадянин проживає. Разом з тим люди, які пройшли військову службу в одній із країн, звільняються від призову в іншій країні. «Подвійні» громадяни також перебувають під заступництвом і захистом обох країн, а наявність двох паспортів істотно полегшує переїзди з однієї держави в іншу. Подвійне громадянство в Росії дістається дуже складно, і на шляху до нього, як правило, виникає ряд обмежень. Так, однією з умов набуття громадянства в таких країнах як, наприклад, Німеччина, Данія та Словаччина, є відмова від колишнього громадянства. Інші обмеження – припинення одного громадянства як наслідок отримання іншого або ж ненадання громадянства за народженням у випадках, якщо дитина набуває при народженні громадянство якоїсь іншої країни.

У світі є держави, які допускають можливість подвійного громадянства. Це, зокрема: Австралія, Бангладеш, Бельгія, Бразилія, В’єтнам, Канада, Колумбія, Кіпр, Домініканська Республіка, Сальвадор, Фінляндія, Греція, Гренада, Угорщина, Ісландія, Іран, Ірак, Ірландія, Ізраїль, Італія, Йорданія, Латвія, Ліван, Литва, Македонія, Мальта, Мексика, Чорногорія, Нова Зеландія, Сербія, Швеція, Сирія, Велика Британія, Сполучені Штати Америки.

Але в деяких країнах Європейського Союзу немає чіткого підходу до питання про подвійне громадянство. Одні європейські країни відкидають його, натомість інші дозволяють. Ірландія визнає подвійне громадянство, а Австрія відкидає. У Німеччині необхідно виконати особливі умови. У Голландії та Італії органи влади на подвійне громадянство заплющують очі – закон не дозволяє, але й не забороняє. А от у Туреччині та Греції подвійне громадянство законом дозволено, тоді як у Норвегії та Швеції – ні. В Іспанії дозволено мати «додаткове» громадянство лише деяких країн. Швейцарія поводить себе щодо цього питання так: швейцарський громадянин може придбати паспорт іншої країни, але при цьому він раз і назавжди втрачає свій. Будь-яка людина, котра отримала швейцарський документ, повинна за законом відмовитися від усіх своїх колишніх паспортів. У Південній Америці майже така сама ситуація. Болівія та Уругвай не визнають подвійного громадянства. В Аргентині можна мати, крім аргентинського, лише іспанський або італійський паспорт. Бразилія лише в певних випадках дозволяє мати інший, окрім бразильського, документ, що посвідчує особу. Ямайка і Домініканська Республіка дозволяють подвійне громадянство. Гондурас і Мексика – ні. Чилі уклала угоду про подвійне громадянство виключно з Іспанією. ПАР, Японія і Філіппіни не визнають подвійного громадянства.

Донедавна європейськими лідерами з отримання другого громадянства були британці, але тепер у цьому їх випередили французи, бельгійці, громадяни скандинавських країн та Іспанії, що пояснюється бажанням уникнути сплати податків. При цьому у Європейському Союзі свідомі того, що підштовхує європейців обзаводитися подвійним громадянством. Тому двері до країн, які називають «податковим раєм», – Монако, Гібралтар, Андорра, Домініканська Республіка і Гренада, Брюссель планується зачинити законодавчо. Арабські держави надають громадянство лише уродженцям цих країн і для іноземця майже неможливо стати в цих державах повноправним громадянином, особливо в Алжирі, Саудівській Аравії та Арабських Еміратах. Вважається, що стосовно цього набуття другого громадянства найліберальнішою країною у світі є Австралія, однак при цьому тут, мабуть, найжорсткіше імміграційне законодавство. Також не дозволяють мати подвійне громадянство Австрія, Бруней, Венесуела, Данія, Китай, Еквадор, Індонезія, Японія, Кенія, Кувейт, М’янма, Малайзія, Маврикій, Норвегія, Непал, Перу, Польща, Португалія, Румунія, Україна, Саудівська Аравія, Сінгапур.

Але повернемося до України. На перший погляд, подвійне громадянство має гарантувати захищеність румунської, угорської чи російської національних меншин. Це начебто додає їм упевненості в забезпеченні їхніх фінансових і майнових прав. «Подвійники» можуть відвідати свою другу країну перебування в будь-який час, що створює кращі для них умови для розуміння повсякденних подій. Проте ці особи можуть будь-коли дуже просто перетнути державний український кордон та заробляти і сплачувати податки в казну інших держав.

Вочевидь, за сучасних геополітичних умов масове надання другого громадянства громадянам України може сприйматися як акт агресії проти української держави сусідніх країн. Адже й досі ситуація залишається вибухонебезпечною в українському Криму і по всій Східній Україні, коли Росія провокує отримання жителями цих регіонів російських паспортів. А заплановане перевантаження Севастополя кораблями російського Чорноморського флоту зовсім не додає позитивних емоцій до ситуації, яка складається навколо України.

Загалом тактика «паспортного тиску» росіян і надання російських паспортів громадянам України, які стверджують, що вони мають російське походження, не нова. Росіяни, по суті, вдаються до досвіду Гітлера 1930-х років, коли він надав німецьке громадянство етнічним німцям Судетської області в Чехословаччині та Силезії в Польщі. Гітлер зробив те саме в Гданську, польському місті та порту на Балтійському морі, яке німці називали Данциг. У Чехословаччині влітку 1938-го Гітлеру вдалося спровокувати судетських німців на збройні виступи проти центральної влади. Потім туди начебто на захист співвітчизників рушив багатотисячний «добровольчий» корпус.

Цю саму тактику росіяни використовували і в Грузії. І також доволі успішно, відірвавши від цієї держави чималі території і перетворивши 400 тис. грузинів на біженців. Цю ж тактику Росія, схоже, нині «перекинула» на Україну. Етнічні росіяни чи «російськомовне населення», яке Москва офіційно вважає «співвітчизниками» (фактично так само Гітлер вважав «фольксдойчами» всіх німців за кордоном), є в усіх країнах, які були або частиною Радянського Союзу, як Литва, Естонія і Латвія, чи частиною радянського блоку, як Польща, Чехія і Словаччина. Тому цілком імовірно, що якщо Росії вдасться підкорити Україну (частково чи повністю), то російські геополітичні апетити поширяться і на ці країни. Як пише видання «Тиждень» (автор статті – В. Каспрук), Україна нині є найбільш ласим куснем у меню російського ведмедя, і якщо ніхто не допоможе Українській державі зупинити агресію Кремля, то не виключено, що можуть знайтися нові чемберлени й даладьє, які допоможуть кремлівським політичним реваншистам стерти Українську державу з мапи світу або суттєво обкарнати її територію. Але якщо Україна капітулює, то хто ж може гарантувати, що на цьому домаганням Росії буде покладено край? – питає В. Каспрук.

Таким чином, можна зробити висновки:

1. У деяких державах люди можуть отримати подвійне громадянство автоматично (зазвичай при народженні чи вступі до шлюбу) або після успішної натуралізації. Коли справа доходить до подвійного громадянства, то, як правило, думки у світі розділяються. Є країни, де закони дозволяють своїм громадянам отримувати громадянство іншої держави, не втрачаючи при цьому свого першого. В інших країнах, де не дозволяється мати інше громадянство, але якщо таке все ж стається, то це автоматично призводить до втрати першого громадянства.

2. Джерело подвійного громадянства криється у внутрішніх законах кожної країни.

3. Подвійне громадянство часто має певні негативні наслідки, пов’язані з наданням дипломатичного захисту, військовою та державною службою, сплатою податків тощо. Як правило, кожна з держав, громадянство якої одночасно має певна особа, не звільняє її від військового обов’язку та обов’язку сплачувати податки. Для розв’язання таких проблем може застосовуватися т. з. принцип «ефективного» громадянства, який створює переважний правовий зв’язок біпатрида з тією державою, де особа постійно проживає. Проте навіть застосування цього принципу не усуває усіх колізій, пов'язаних із множинним громадянством.

4. Найефективнішим способом розв'язання проблем правового статусу поліпатридів є прийняття державами відповідних двосторонніх та багатосторонніх міжнародних договорів.

5. В України не передбачено відповідання за приховування або несвоєчасне повідомлення про наявність другого громадянства у громадянина України та відсутній механізм декларування подвійного громадянства та його встановлення.

Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Новости политики
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.