Медична реформа чи перевірка на смиренність

Від одних вимагаємо реформ, гроші ідуть іншим, і вся ця модель не працює. Це нагадує вакханалію по розпилюванню державних коштів

Вже чимало років українців годують новими і новими моделями системи охорони здоров’я. На посаді Міністра охорони здоров’я змінилось чимало людей і всі вони те і роблять, що медичну реформу. Проте, ситуація в медицині гірша і гірша. Люди не відчувають жодних змін до кращого.

Всі моделі реформи системи охорони здоров’я нагадують експерименти в лабораторіях. А що станеться з українцями, коли ми почнемо закупки ліків через міжнародні організації, які не виконуватимуть часові рамки договорів? А як відреагують українці на запровадження платної медицини? Чи будуть протести від масових ліквідацій лікарень?

Здається, що чиновники перевіряють скільки українські громадяни зможуть терпіти, де є межа, через яку переходити не можна. Бо за короткий період часу відбулось вже дуже багато нововведень, але ми не встигаємо відчути суть змін, як на часі – нові нововведення. А за ними – ще одні.

Можливо є логіка в тому, що після проведення однієї реформи, перед тим як впроваджувати нову, має пройти певний час? Тільки так ми зможемо оцінити добрі та погані сторони, раціональність витрачених коштів. Бо держава виділяє і так занадто мало, так вони ще й реалізовуються неефективно. Бо не встигає прижитись одна реформа, як нам пропонують іншу.

Найголовніше те, що будь-яку реформу не можна проводити, не маючи чіткої стратегії. МОЗ щоразу змінює концепцію реформування галузі, це наштовхує на думку, що в Уряді немає цієї стратегії.

Вірним та ефективним рішенням буде стратегія, що спільно розроблена громадськими активістами, народними депутатами, профільними міністерствами. Має бути встановлена чітка відповідальність за невиконання плану по підготовці цієї концепції.  Після цього має бути чітко визначений той, хто має імплементувати цю концепцію. Має бути чітко визначений план по впровадженню. Наприклад, Програма розвитку до 2020 року, з чіткими строками і відповідальністю.  І саме тут громадське суспільство/активісти мають контролювати і бити в баки біля ВРУ, якщо не виконується те, що вони спільно підписали. А не просто сліпо вимагати.

Бо в нас як: від одних вимагаємо реформ, гроші ідуть іншим, і вся ця модель не працює. Це нагадує вакханалію по розпилюванню державних коштів.