(Анти)соціальна держава у реформі від МОЗу

Законопроект №6327 не тільки посилить соціальну несправедливість до українців, а й в багатьох пунктах не враховує низки статей Конституції України

Протягом останнього часу значно посилились спроби МОЗу проштовхнути на голосування законопроект №6327. Саме тому, зараз необхідно ще раз наголосити на суперечностях законопроекту щодо Конституції України та прав громадян України на якісну медицину. Необхідно це для того, аби ті, хто ще збирається голосувати за сумнозвісний законопроект зрозуміли, що прийняття його в теперішньому вигляді є грубим порушенням невід’ємних прав українців. Адже законопроект від МОЗу не вирішує питання медичного реформування, а навпаки – якісна медицина стане ще більше недоступною для громадян України.

Законопроект у тому варіанті, яким є зараз, не тільки посилить соціальну несправедливість до українців, а й в багатьох пунктах не враховує низки конституційних приписів, що має бути обов’язковим для всього законодавства.

Перше, що варто відзначити, текст законопроекту не враховує застереження, прописаного у статті 22 Конституції України, суть якого в тому, що при прийнятті нових законів чи внесенні змін до чинних не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав та свобод. Натомість, запропонований механізм зміни прямого бюджетного фінансування закладів охорони здоров’я, які надають безоплатну медичну допомогу громадянам на механізм лише часткової оплати з боку держави медичних послуг не забезпечує виконання цього конституційного припису.

Проект закону також дозволяє підвищити вартість медицини для пересічних громадян. Справа в тому, що пунктом 11 Статті 10 у закладах охорони здоров’я державної та комунальної форми власності дозволяється встановлювати перелік платних послуг, який може складати аж до 20 % від обсягу всіх наданих послуг. Мало того, що це автоматично збільшує вартість медичного обслуговування в державних лікарнях, ця стаття жодним чином не обмежує приватні клініки в переліку додаткових платних послугах. Це надає змогу приватних медичним закладам маніпулювати тим набором платних послуг, що будуть надаватись. Найголовніше те, що, насправді, ніхто не зможе впливати на те, скільки додаткових платних послуг встановлюватимуть приватні клініки, користуючись такою нормою закону. Тому, питання про кого насправді піклуються автори законопроекту – про звичайних громадян, чи про приватних закладів охорони здоров’я є відкритим. Адже згідно закону, держава платитиме приватним клінікам за надання медичних послуг, а пацієнти ще будуть змушеними їм доплачувати.

Разом з тим, в абзаці 15 підпункту 1 пункту 7 в Прикінцевих та перехідних положеннях закону є дуже контраверсійна норма про добровільність проходження акредитації закладами охорони здоров’я. Добровільність проходження акредитації є парадоксальним та алогічним, оскільки дана процедура виступає офіційним визнанням наявності в закладу охорони здоров’я всіх необхідних умов для надання якісного, своєчасного медичного обслуговування та дотримання ним всіх стандартів.

Крім того, дана норма може узаконити діяльність в рамках закону закладів без акредитації, що є проявом повного абсурду. Справа в тому, що в положенні частини третьої статті 8 законопроекту №6327 прописана заборона відмови або ухиляння від укладання договору про медичне обслуговування населення за програмою медичних гарантій з медичними закладами. Присутність таких норм ставить пацієнтів у нерівні умови, адже гарантування якісної медицини для них в такому випадку залишається під великим питання.

Варто відзначити іншу колізію законопроекту, що пропонується авторами з МОЗу. Справа в тому, що держава гарантує оплату лікування тільки в межах Програми державних гарантій медичного обслуговування населення, яка затверджується Верховною Радою у складі закону про Державний бюджет. Ця програма визначає перелік та обсяг медичних послуг та лікарських засобів, що оплачуються за рахунок коштів Державного бюджету. Зважаючи на постійну нестачу бюджетних коштів, перелік цих послуг точно не відповідатиме ні реаліям, ні потребам пацієнтів. Таким чином, ця норма суперечить навіть іншій частині пропонованого законопроекту – пункту 5 Статті 5 про універсальність та справедливість доступу до необхідних медичних послуг та лікарських закладів.

Зважаючи на те, що послуги, які не включені до цієї програми, не підлягають оплаті за рахунок коштів Державного бюджету, сплата за них повністю ляже на плечі звичайних громадян, які, в кращому випадку, не завжди матимуть змогу повністю за них сплатити. Що говорити про значний прошарок населення, який існує на межі виживання? Ініціаторам закону варто відповісти на запитання, де такі люди знаходитимуть кошти на лікування.

Як бачимо, в пропонованому законопроекті є не тільки суперечності із Конституцією України, а й приховують чимало несправедливих до звичайних громадян України норм, які унеможливлюють забезпечення якісної медицини для простих громадян України. А якщо уважно приглянутись до деяких ініціатив авторів законопроекту, можна задуматись, чи справді якісна та дешева медицина для громадян України є головним завданням, що стоїть перед законопроектом №6327.