Спочатку АТО, а тепер медицина лягла на плечі волонтерів.

Якби не громадські активісти, після початку агресії проросійських бойовиків на сході, Україну б спіткала фатальна доля. Тепер же, коли МОЗ саботує власну роботу, волонтери знову рятують українців.

Три роки тому наші свідомі співвітчизники довели, що вони можуть спільними зусиллями подолати будь-які негаразди. Навіть коли держава не в змозі захистити своїх громадян, українці активізуються та роблять те, що очікувалося від представників політикуму. Завдяки їхній небайдужості та винахідливості вже було врятовано тисячі життів солдат, яких посилали на передову без необхідної зброї. Тепер же, на плечі громадянського суспільства ліг ще й тягар забезпечення українців життєво необхідними сироватками.

Вражає в саме серце кількість розпачливих історій про те, що по всіх регіонах України життя людей (часто малих діток) висить на волосині через те, що через некомпетентність та халатність Міністерства охорони здоров’я. Віднедавна склалася така ситуація, коли постійно не вистачає вакцин й сироваток від найважливіших та найбільш розповсюджених інфекцій та хвороб.

З Хмельниччини, Рівненщини, Житомирщини, Львівщини та безлічі інших куточків України надходять тривожні повідомлення. В лікарнях немає надважливої сироватки від правця. Їх злочинним чином не було закуплено в достатній кількості Мінздравом. Тепер же на будь-які нарікання з боку лікарів у Міністерстві перекладають відповідальність на місцеву владу. Мовляв, вони розподіляли, ми тут ні до чого. Але ж пацієнту, якого не було вчасно вакциновано, такі відмовки не допоможуть. За затримку він може заплатити життям. Дякувати Богу, на допомогу знову приходять волонтери.

Ці люди роблять велику справу, ризикуючи собою, адже часто вакцину доводиться шукати за кордоном та провозити на територію України контрабандою. В той же самий час десь у Києві сидять Мінздравівські бюрократи, звітують про свою недолугі здобутки та розхвалюють свої суперечливі пропозиції. Ось в такій парадоксальній країні ми живемо.