Банальність зла

Невивчені уроки історії

В далекому 1961 році в Єрусалимі проходив суд над Адольфом Айхманом, німецьким офіцером який безпосередньо відповідав за масові знищення євреїв. Попри намагання переховуватись після війни, він був викрадений ізраїльськими спецслужбами і  вивезений до Ізраїлю. Там його засудили, присвоївши найвищу міру покарання.

Банальність зла - книга всесвітньо відомого філософа Ханни Арендт, де вона розмірковує про правосуддя над злочинцями. На прикладі Айхмана вона доводить, що в умовах «морального колапсу цілої нації» винуватцями та учасниками масових вбивств виявляються не тільки «надзлочинці», а й звичайнісінькі, пересічні люди. Вчителі, поліцейські, лікарі тощо. Часто, їх судять за злочини проти людства, хоч вони й не були ідейними апологетами режиму, якому служили,. У цьому полягає банальність зла, адже з перспективи цих людей (злочинців), вони просто якісно виконували свою роботу.

Від моменту суду над Айхманом пройшло багато часу і людство винесло чимало уроків. Зокрема, правоохоронці стали нести відповідальність за виконання апріорі злочинних наказів керівництва для уникнення таких випадків. З часу незалежності це існує й в Україні і заклики виконувати Ст. 41 неодноразово лунали в бік внутрішніх військ на Євромайдані. А що на рахунок домайданівських часів? Ба навіть більше, тоталітарного минулого в СРСР?

Як стало відомо, цими днями Міністерством охорони здоров’я здійснюється виїмка архіву, що охоплює багатолітню історію діяльності Державного закладу "Українська психіатрична лікарня з суворим наглядом МОЗ України" у місті Дніпро. За всі роки існування у лікарні перебувала велика кількість людей, зокрема і тих, кого переслідувала каральна система СРСР.

Цей архів - це бомба уповільненої дії. І розміновувати її мають професіонали, щоб нас усіх не віднесло ударною хвилею. Тоталітарність радянського режиму сьогодні є загально визнаною. Ні для кого не секрет, що за прояв інакодумства в СРСР чинили серйозні злочини. Проте рани вчинені радянським керівництвом ще свіжі. В руках у Уляни Супрун сьогодні неправомірно опинилися справи сотень, а то й тисяч розправ через методи каральної психіатрії. Впевнений, що багато і лікарів, і пацієнтів, що пройшли через Українську психіатричну лікарню з суворим наглядом сьогодні ще живі. І бодай один непродуманий крок МОЗу, як-от наприклад спроба використання цих матеріалів у власних політичних цілях Супрун, може викликати вендетту.

Ми вже не в 1961 році, і для подібних справ існують відповідні органи. Справа МОЗу - виконувати державну політику у сфері охорони здоров’я, а не виймати архіви. Омбудсмен звернулася за цим до генпрокуратури, щоб ті провели розслідування для встановлення історичної справедливості. До чого там МОЗ, я не маю уявлення. Якщо в Уляни Супрун є хоч крапля людяності і клятва лікаря для неї не порожні слова, то саме час це продемонструвати.