Реформа Супрун – не панацея від головної проблеми української медицини

Кожен крок МОЗу, що його очільниця Уляна Супрун виставляє як феноменальний прорив на шляху до підвищення якості медичних послуг в Україні, є не лише марними та безрезультатними, але й часто шкідливими

Так, нещодавно на своїй відкритій лекції на фестивалі Бандерштат вона згадала про скасування МОЗівського наказу №33 «Про штатні нормативи та типові штати закладів охорони здоров’я» як про одне з досягнень. Така іронічна ситуація склалася: виконувач обов’язків Міністра вважає своїм здобутком скасування роботи попередників. А як щодо власних пропозицій? Не руйнувати, а створювати?

Реальні результати, які б могли підтвердити ефективність пропозицій Міністерства, поки що залишаються неоприлюдненими (звичайно, якщо такі взагалі є). Натомість представники Міністерства борються з вітряками, з грізними та страшними «пережитками радянщини». На приклад, той самий наказ №33, який визначав, кількість штату в закладах охорони здоров’я. Команда Супрун кричить про те, що непотрібно для сільської та, скажімо, обласної лікарні мати однакову кількість та структуру медичного колективу. Я ж скажу, що скасування цього наказу вбиває сільську медицину.

Далі наші псевдореформатори говорять про те, що дають лікарням та їхнім керівникам більше свободи. Начебто головні лікарі зможуть на власний розсуд вирішувати, скільки медперсоналу потребує його конкретно лікарня. Але на питання, за які кошти оплачувати роботи цього медперсоналу, МОЗ відповіді не дає. Бо кількість бюджетних коштів, що йде на медицину, досі не збільшилася. Міністерство просто капітулює, визнає свою недієздатність та перекидає відповідальність на тих, хто стоїть наступним в ієрархії.

І взагалі, оцініть цинізм: спочатку назвати лікарів хабарниками та крадіями, а потім говорити, що очільникам лікарень збільшують повноваження. Вихваляються своїм рішенням, а потім не надають необхідних ресурсів для забезпечення реалізації цього ж рішення. В цьому весь наш МОЗ.