Виганяємо дураків. Робимо дороги

Міністр путєй і сообщєній Володимир Володимирович Омелян нервово дивився на годинник. Він приїхав завчасно. Раніше, ніж треба.

Міністри зазвичай спізнюються, і всі до того звикли, а цей - якийсь неправильний. Може, тому і так багато охочих до його відставки.

"В Україні дві біди, - подумав міністр, - менеджмент та інфраструктура...".

На горизонті з'явилась літня жінка у хустині з квітами. Маленька, поморщена, згорблена, втомлена життям. Але очі у старенької - що у дівчинки. Світлі. Добрі. Живі. Погляд і хода - впевнені і поважні. Видно, що у Новосілках ця grand damme у хустці авторитет. Тяжко зітхнула. Тяжко-тяжко. Ніби помирать зібралась в гроші на похорон вже зібрала.

-Синку... - звернулась сердешна, - не знаєш, де тут аптека?
"Не впізнала. Слава Богу, не до того зараз..." - зітхнув вже міністр, полегшено і радісно.
-Вибачте, пані, не знаю.
"Бачте, пані мене називає, - подумала бабуся, - зі Львова, навєрноє. А може, всьо-такі, мєстний..."
-І де секанд-хенд з Польши, тоже не знаєш?
-Де секонд-хенд з Польщі?.. - задумався міністр.
"У мене в міністерстві, - хотів було відповісти, але передумав. Він так і не вірив, що Бальчун нарешті поїхав додому. Навіть шампанське не помогло.

Новосільська grand damme встала на носочки, щоб дотягнутися до плеча міністра і поплескала по ньому.
-Шо? - здивувався міністр.
-Глухім на углу прянікі роздають. Сигарету дай, кажу. Ех, молодьож пішла... Ніякого уваженія до старших.
-Вибачте, задумався.
-Індюк тоже задумався. І шо дальше? В вуп попав... Сигарету ж дай.

Міністр простяг цигарку. Баба глянула уважитєльно. Запропонував підкурити. Ні, не треба, відмовляється:

-Я курила, синок, в послєдній раз ще во врємя Горбачова. То я дєду. Він сам за сигаретами сходить не може.
"Лежачий, з хати не виходить" - подумав міністр і зробив отаку корупцию з чєловєчєскім ліцом: віддав бабі усю пачку, мов, діду більше треба. 
-Не лежачий він, ти не поняв. - у бабусі були чітковиражені екстрасенсенсорні здібності, власне, як і у всіх сільських бабусь, - помер він три года назад. А курив, холєра, як Чорнобиль, оце грущу сама за дєдом, подпалю сигарету, шоб у хаті мужчином пахло, згадаю дєда... І плачу... Но плачу уже якось не так больно. 
"Любов." - подумав міністр.
"Завтра ж пенсія, йуху!" - подумала баба.

У старенької задзвонив мобільний телефон, мелодія nokia tune. В її полотняній торбі чого тільки не було: свіжий випуск газети "Порадниця", щось жирне, загорнуте у старий випуск газети "Порадниця" - пахне оселедцем, помідори, огірки, хліб, яблука, півлітрова пляшечка із мутною рідиною - неізвєстно, самогонка чи нє, пачка чаю "Майскій", календар сільськогосподарських культур, гребінець, помада (а шо ви думали? grand damme завжди фарбувала губи перед важливими подіями, скажімо, перед поїздкою на маршрутці у Обухів), записник, танакан, валокордін, фінезап, ношпа, маленька пляшечка олії, шкільний щоденник (внука, мабуть), телепрограма, пакет із висушеним різнотрав'ям, банка варення із запиленою наліпкою "1984" і т.д., і т.п.

Баба довго перебирала все це. А міністр диву-дивувався, скільки всього поміщається у цю невеличку торбинку.
"Може, з такою замість рюкзака на роботу в Кабмін ходити? - задумався міністр. - а може, новосілківська баба просто володіє чорною магією".

От тільки телефона не було. Може, це з помідора дзвонить - і баба-чорнокнижник має через такого червоного медіума зв'язок із світом мертвих?

Мелодія зупинилась. Grand damme знов зітхнула, цього разу - полегшено. Шукати телехвон далі не стала. На щастя, другий раз не дзвонили. Склала усі свої пожитки

-Не нада, синку, пачки. Пасіба тобі. Одну сигарету, хватить, шоби дєда спомніть. А ти хароший хлопчик, не жлоб. І умний навєрно, в очках. На тобі яблучко. Таких, як ти, нада у Верховну Раду, бо усі депутати і міністри - сволочі і подонкі...
-Та...
-Мовчи і слухай. Мене Єкатєріна Міхална звать. 
-Володя.
-Усі сволочи...

Знов задзвонив помідор. Чи банка з варенням? Чи оселедець? Бабця в другий раз почала викладати усі багатства своєї полотняної торби. Цього разу їх стало ще більше. Додались корвалол, колготки, грушка і якісь незрозумілі баночки. Таки торба-самобранка. Чорна магія.

-Дура! - сформулювала свою самокритичну позицію Катерина Михайлівна. Телехвон був не в торбі, а в кишені її кофти. Поклала його акуратно на бордюрчик. Він дзвонив і дзвонив, а бабуня-чорнокнижник складала пожитки в сатанинську торбину назад. Розбий мене грім, але їх стало якимось чудом ще більше. Точно магія. Додались парацетамол, отрута для колорадських жуків, труси, спиртометр для самогонного апарату, стікери цукру з "МакДональдсу" і листівка Тамари Щербатюк з автографом. Nokia дзвонити перестав. Міністр путєй і сообщеній думав про своє. Про свої біди. Про біди України. Про дві головні біди (крім москалів). Про менеджмент та інфраструктуру.

Телехвон задзвонив знов.
-Міхална у апарата. Слухаю вніматєльно... /пауза, таки слухає/ Пєтровна, не пизди... /очі загорілись:
Далі до міністра, mille pardons, до Володі:
-Усі депутати і міністри - канєшно, сволочі. Усі, а да не усі...
В телефон:
-Пєтровна, я буду счастліва...
До Володі:
-От вродє Ляшко до нас приїзджає сьодні... Даже не віриться... Я піду, канєшно...
В телефон:
-Пєтровна, якшо ти мене найобуєш - я до тебе на похорон не піду, якшо помреш раньше мене...
Катерина Михайлівна дала Володі яблучко і покинула його, пішовши шукати новий секонд-хенд.

***
Міністр задумався. Часу було ще багато. Здається, вір придумав лозунг для роботи міністерства путєй і сообщєній. "Змінюємо менеджмент. Розвиваємо інфраструктуру". Сподобалось. Дістав блокнот. Записав.

Помітив якихось сектантів у білих футболках, які щойно зібрались поряд. Вони стояли в купочці, а проповідувала їм жінка з червоним волоссям, за манерою говорити схожа на Марію Деві Христос. Спостерігати за її рухами було цікаво.

Раптом один із сектантів рушив у сторону Володимира Володимировича. Бажання спілкуватися у міністра особливо не було. Тому він спочатку зробив вигляд, що розмовляє по телефону, а затим змінив місце дислокації на лавочку неподалік. Дістав яблучко від турботливої Катерини Михайлівни. Приготувався вкусити. Яблучко красиве. І, мабуть, хрустке. Ням-ням.

-Володимир Володимирович, я вам запишу в графік... - сказав Сашко Богачов, який сидів поряд на тій же лавці. Як він тут опинився - не важливо. Міністр вже і не дивувався. Він знав, що зустріти Сашка можна в будь-який час в будь-якому місці. Точніше в будь-якій приймальні. Перепустки у будівлі у Сашка може не бути. Вона йому і не треба. Сашко вміє ходити крізь стіни. Міністр недавно був у відрядженні в Китаї. Був щиро здивований, що у приймальні міністра транспорту КНР пана Шена Гваньжу не зустрів Сашка Богачова.

Міністр путєй і сообщєній одним вухом слухав Сашка, іншим - думав про своє. Аж раптом в сторону лавочки, де міністр так і не зустрів спокій, почала рухатись ватажок секти. Ота жінка, схожа на Марію Деві Христос. Сашко звідкілясь знав, що її звати Тетяна Гринчук. Про що в свою чергу повідомив міністра.

Тетяна-Марія наблизилась в притул і спитала міністра:
-Ти чого оце сидиш без діла?
Вона до всіх завжди на "ти". За винятком людей, до який вона звертається на "ти, йоб твою мать".

Придивилась. Впізнала. Вибачилась. Віджала яблучко. Міністр почув краєм вуха її рекомендацію одному з сектантів: "Прощє будь, а то люди не поймуть...".

Міністр дістав блокнот. Закреслив гасло 
"Змінюємо менеджмент. Розвиваємо інфраструктуру", яке ще п'ять хвилин тому йому подобалось. Виправив на таке: "Виганяємо дураків. Робимо дороги".

Андрій Лозовий,

Народний депутат України,

Заступник лідера фракції Радикальної партії Олега Ляшка

Источник: http://korrespondent.net/url.hnd?url=https://censor.net.ua/b6789