Реформи заради реформ

Саме так можна назвати те, що відбувається останнім часом в системі охорони здоров’я.

Для всіх є очевидним фактом, що Міністерство охорони здоров’я, в першу чергу, має працювати над тим, щоб вся медична система працювала на благо українців. Проте ті зміни, які нам пропонуються, як на мене, є налаштовані як проти українців, так і проти працівників медичної сфери.

Те, що сьогодні вся країна балансує на межі багатьох інфекцій, а спалахи різноманітних епідемій від продуктів промислового виробництва протягом останнього часу вже стали повсякденним фактом – це прямий наслідок «ведмежої послуги» для українців. Йдеться про скасування МОЗом санітарно-епідеміологічних станцій (СЕС).

Горе-реформатори під виглядом боротьби з корупцією поставили під загрозу життя багатьох українців. Боротися з корупцією – це, авжеж, добре, але робити це треба з умом. З професійної точки зору ліквідовувати СЕС категорично не можна було. СЕС обов’язково мала б працювати та перевіряти магазини, МАФи, ринки, школи, садки, якість питної води тощо на відповідність санітарно-епідеміологічним умовам. Якщо вже і було прийнято рішення про ліквідацію СЕС, то чиновники спершу мали б подумати чим її замінити та над тим, де надалі мали б працювати працівники організації.

Бо сталось так, що зараз в нас немає інституції, яка б несла відповідальність за санітарно-епідеміологічну ситуацію в країні, а колишні працівники СЕС напросто звільнені з роботи без жодних альтернативних пропозицій зі сторони держави. Понад 25 тис. працівників опинились без жодних соціальних гарантій. Справа в тому, що функції СЕС на папері передали Міністерству аграрної політики та продовольства України, Міністерству охорони здоров’я України та Державній службі України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів. А про те, куди подітись значній кількості працівників колишньої СЕС ніхто і не подумав.

Профспілки працівників охорони здоров’я також критично поставились до ідеї ліквідації СЕС через те, що працівники ліквідованої служби опинились без роботи та соціальних гарантій. Проте, чиновники ніяк не захотіли вирішувати питання подальшого працевлаштування звільнених медичних працівників. Не допомогли навіть судові позови про захист працівників охорони здоров’я. Адже ліквідація СЕС прямо зачіпала права, свободи та інтереси безпосередніх членів Профспілки працівників охорони здоров’я, тому проект цього рішення в обов’язковому порядку мав би винестись на обговорення профспілок. Цього ніхто так і не зробив. Так само ніхто не захотів вирішувати питання подальшого працевлаштування медичних працівників, що працювали в СЕС.

Єдине, що реформатори спромоглися зробити – це відправити повідомлення у Профспілки працівників охорони здоров’я про звільнення співробітників СЕС у зв’язку з реорганізацією структури. А що робити далі, головне як виживати – про це ніхто думати не захотів.

Якщо подивитись на продовження реформи охорони здоров’я, то треба також поставити питання, що буде далі з працівниками медичної сфери. Ті зміни, які пропонуються, точно спровокують реорганізації, як кажуть чиновники, а, насправді, закриття багатьох лікарень, бо вони стануть невигідними для держави. Заклади охорони здоров’я мають задовольняти потреби громадян України в медицині, а не державну машину, яка через закриття лікарень прагне позакривати дірки в бюджеті.

Хочеться, щоб ініціатори реформи дали чітку відповідь на запитання, куди вони збираються дівати багатьох працівників охорони здоров’я? В кожній лікарні, крім лікарів, є багато інших медпрацівників, зокрема медсестер, які залишаться без роботи після численних реорганізацій та повсюдного закриття закладів охорони здоров’я.

Зважаючи на ставлення українських чиновників до простих громадян, перше, що спадає на думку – Профспілки так само отримають повідомлення про вивільнення значної кількості працівників через реорганізації лікарень. А відповіді, що нам робити далі, так само не буде.