В нинішній умовах Україні необхідні докорінні перетворення в бюджетній сфері. Бюджет держави повинен формуватись на реалістичній базі планованих доходів і витрат.
Щороку в проекті державного бюджету на короткостроковий період уряд закладає ряд макроекономічних параметрів, згідно з якими країна буде жити весь наступний рік. Також змінами до бюджетного і податкового кодексу України держава закладає інституційні основи соціально-економічного розвитку територій. Втім, в останні три роки реформатори зробили все, щоб бюджетні надходження і витрати значно скоротились на місцях.
Наприклад, у проекті на 2017 рік уряд запланував доходи державного бюджету України в сумі 721,4 млрд. гривень, а витрати – 790,4 млрд. гривень. При цьому дефіцит бюджету складе 77,5 млрд. гривень – 3% ВВП. При цьому в доларовому еквіваленті доходи і витрати бюджету становитимуть 26,5 і 29,1 млрд. дол. відповідно, виходячи з розрахунку закладеного на 2017 рік офіційного курсу національної валюти в 27,2 грн. за долар.
При цьому в результаті розкрученої в 2014–2016 роках інфляційно-девальваційної спіралі реальні доходи і витрати бюджету України стали значно нижче докризових показників 2013 року. Якщо в 2013 році дохідна частина бюджету обчислювалася в 351,1 млрд. грн., або 43,9 млрд. дол., то в 2017 році за цим показником Україна втратила 17,4 млрд. дол. Не дивлячись на номінальне збільшення дохідної частини бюджету в національній валюті на 370,3 млрд. грн., або в 2 рази, в доларовому еквіваленті дохідна частина скоротилася в 1,5 рази.
Безперечно, збільшення коштів для вирішення соціально-економічних програм в регіонах завжди вітається. Але, в той же час, аналіз принципів формування і розподілу коштів між державним та місцевими бюджетами розкриває застарілу проблему. Недостатність закріплених і власних доходів в регіонах України, щорічно викликає потребу в збільшенні централізованої субвенції з державного бюджету для покриття своїх витрат. Існуюча система не стимулює регіональні і муніципальні влади до економічного розвитку, так як зароблене в більшій частині спочатку йде до Києва, а вже потім центр вирішує кому і скільки виділити із загального пирога.
Реформа по децентралізації влади на Україні не відбулася, місцева влада не отримала обіцяних повноважень, констатував лідер громадського руху «Український вибір – Право народу» Віктор Медведчук. «Реальний стан справ свідчить про відсутність прогресу в реформі по децентралізації влади ... Місцеві громади так і не отримали повноважень формувати бюджет за принципом «знизу вгору», вирішувати життєво важливі питання на референдумах і контролювати владу, висловлюючи недовіру корумпованим або профнепридатним чиновникам», – підкреслив Віктор Медведчук. За його словами, обіцяного розширення повноважень місцевих рад не відбулося, регіони як і раніше позбавлені бюджетної та кадрової незалежності від центру. Медведчук вважає, що збільшення надходжень до місцевих бюджетів нівелюється збільшенням їх витрат внаслідок передачі на місцевий рівень різних соціальних зобов'язань і обов'язки щодо забезпечення пільг.
На практиці це виглядає наступним чином. У період 2013–2016 років власні доходи місцевих бюджетів збільшилися всього на 17,2 млрд., а міжбюджетні трансферти – на 72,8 млрд. Якщо ж говорити про питому вагу місцевих бюджетів (дохідна база з урахуванням трансфертів) в структурі консолідованого бюджету України, то в період з 2013–2016 рр. він скоротився на 7% – з 49% (220 з 442 млрд.) в 2013 році до 42% (310 з 727 млрд.) в 2016-му.
Доходи місцевих бюджетів у 2013 році склали 103,6 млрд. грн., в 2014 (на старті децентралізації) – 99,1 млрд., в 2015 – 117,4 млрд. грн. Номінальне збільшення доходів місцевих бюджетів в 2015 у порівнянні з 2013 склало всього 13,8 млрд. грн. За цей період змінено адміністрування ключового джерела власних доходів місцевих бюджетів – податку на доходи фізичних осіб – якщо раніше 100% ПДФО спрямовувалось на регіональні бюджети, то з 2015 року лише 75% податку залишається в розпорядженні місцевої влади, інші 25% спрямовується до держбюджету. Торкнулися зміни і Києва – якщо раніше ПДФО розподілявся в пропорції 50/50, то відтепер на користь держбюджету вилучається 60% даного податку.
У той же час, регіонам дали можливість заробити гроші на підвідомчих територіях (10% від прибутку підприємств, відрахування екологічного податку збільшено з 35% до 80%, від 2% до 5% від продажу підакцизних товарів, податок на нерухомість), що, по задумом авторів реформ, має стимулювати місцеві органи влади залучати інвестиції та розвивати реальний сектор економіки, проте загальноекономічна кон'юнктура (перш за все – стрімка деіндустріалізація, перехід бізнесу в тінь, зменшення купівельної спроможності населення) не сприяє збільшенню податкової бази на місцях. Натомість влада передала на фінансування з місцевих бюджетів заклади охорони здоров’я та професійно-технічної освіти.
Аналіз взаємин між державним і місцевими бюджетами України у 2014–2017 роках свідчить про те, що діюча система розподілу міжбюджетних трансферів неефективна, а рівень використання наявних фінансових ресурсів не забезпечує якісне виконання місцевих бюджетів в цілому. Проблема істотно ускладнюється, в разі невиконання плану доходів державного бюджету (2013 рік – яскравий тому приклад). В цьому випадку недофінансування делегованих повноважень, які має виконувати держава, змушує місцевих рад в останньому кварталі року спрямовувати кошти на виплату заробітної плати бюджетникам, оплату харчування дітей в школах і т.п., використовуючи гроші, передбачені на соціально-економічний розвиток регіону.
В нинішній умовах Україні необхідні докорінні перетворення в бюджетній сфері. Бюджет держави повинен формуватись на реалістичній базі планованих доходів і витрат. Чиновницький апарат повинен бути скорочений до мінімальної чисельності, необхідної для виконання державою своїх функцій. З іншого боку повинна бути здійснена бюджетна реальна децентралізація, що передбачає побудову системи формування бюджетів не «зверху вниз», коли в якості доброго жесту центр дарує регіонах певну квоту управлінських компетенцій і засобів, виступаючи верховним розподільником прав, функцій і можливостей, а «знизу вгору», коли місцеві бюджети наповнюються, в першу чергу, з податкових надходжень, сформованих на місцях, і тут же приймаються рішення, куди направити зароблене. При цьому принцип автономності забезпечує закріплення за регіонами всіх додаткових грошей, отриманих як результат ефективного господарювання.
Рубрика "Блоги читачів" є майданчиком вільної журналістики та не модерується редакцією. Користувачі самостійно завантажують свої матеріали на сайт. Редакція не поділяє позицію блогерів та не відповідає за достовірність викладених ними фактів.